Війна забирає найкращих – у зоні АТО загинув тернополянин Андрій Дрьомін

Сьогодні у зоні АТО  загинув Андрій Дрьомін (Світляк) з Тернополя із батальйону “Азов”.

Важкий день. Так хочеться вірити у помилку “Пані та панове! Сталася порівняно приємна помилка. В запалі бою трохи переплутали – думали, що все. Його привезли, як тіло, але лікарі таки відкачали. Пульс був настільки слабкий, що тільки лікарняне обладнання виявило наявність серцебиття. Хвала Богe, побратим Світляк не загинув. Він поранений, в шпиталі, вже прооперований, але у важкому стані. Молітся за одужання Воїна! Цю радісну звістку повідомляють друзі Андрія Дрьоміна”. 

Не помилка… Немає

Якось так : коли ми дорослішаєм, аж до появи власних дітей, наші друзі автоматично отримують статуси “дядя” і “тьотя”.І всі ми тоді прибираємо виду поважного і серйозного, одягаємо шати статечні і пильнуємо кожне слово, бо воно, як відомо – не горобець, залетить у дитячі вуха – і ти вже шукаєш пояснень чи виправдань. Але то все для користі, бо ж виховний процес. Бо ми тепер – дяді і тьоті.І наш особистий приклад…
А Світляк…Він мав на увазі такі умовності.У нього не було такого статусу.
– Мамо, Світляк телефонує…
Коли Світляк будував хату, мої хлопці крутилися коло нього – типу підсобники.За літо вони навчилися не класти цеглу і замішувати розчин, а логічно думати.
– Мамо, Світляк цікавився…
Коли Світляк чаклував у своїй кузні, мої діти не навчилися художнього ковальства. Лише бачити, прагнути і досягати.
– Мамо, Світляк приходив…
Він заходив рідко, але кожен його прихід згадувався ще довго. Це завжди було несподівано і неочікувано, без попереджень. Питання про те, чи тато-мама вдома, якось, не стояло. Та й навіщо, якщо ти не дядько , а Світляк…
І з тобою можна лупити в нарди аж до вилясків у вухах, робити вигляд, що ловиш рибу, а направді шукати шляхів досягнення світової гармонії. І до тебе можна прибігти, коли мінти протокола склали за цигарку у “нєположеном мєстє”. Ну, щоб мама не знала…
Про те, що Світляка звали Андрій мої молодші довідалися лише сьогодні.
Як і про те, що війна забирає найкращих…
То сон такий був.Він йшов польовою дорогою. З наплічником, автоматом і, як завше, перекособоченим блейзером над вухо… Поле, квіти, розмай і таке височезне небо. Так хотілось його зупинити…
А то уже були Луки Сварожі…
АТО…

Дзвінка Торохтушка