«Запорожець за Дунаєм» потішив тернополян справжнім українським гумором (фоторепортаж)
З похолоданням та довгими осінніми вечорами в наше життя повертається театр. Адже в саме в таку пору хочеться торкнутися чогось чудового, світлого, вічного…
У Тернопільському драмтеатрі 82-ий сезон відкрили оперою «Запорожець за Дунаєм». Цей твір вже втретє ставлять на театральній сцені нашого міста. Цього разу така честь випала народному артисту України, лауреату Шевченківської премії, художньому керівнику Львівського національного театру ім. Марії Заньковецької Федору Стригуну.
— Якщо в театрі не було Карася й Одарки, Оксани й Андрія, то театру просто не було б, – із запалом зазначив Федір Стригун. – Це ті речі, які повинні бути основою самого театру. А потім музична культура театру. Це не означає, що ми не повинні ставити світової класики. Потрібно. Але ніколи не треба забувати своє. Якщо не ми, то хто ж це зробить? Сюди не прийдуть китайці і поставлять вам «Запорожця за Дунаєм». Англійці, німці цього робити не будуть, бо у них є свої речі. Ми повинні берегти глибокий набуток народу.
І справді твір припав до душі тернопільській публіці. Три прем’єрні покази зібрали у залі аншлаг. Тішить, що тернополяни ходять до театру, цікавляться його життям та новинками репертуару.
«Запорожець за Дунаєм» – це своєрідна екскурсія у наше славне минуле, знайомство з предками і їх життям, проблемами, гумором. У опері з гумором відображаються сімейні непорозуміння, відносини чоловіка та жінки, міжнаціональні конфлікти. Твір, написаний Гулаком-Артемовським у 1862 році до болю актуальний і сьогодні.
Цікаво, що до гри у опері залучений практично весь колектив театру. У масових сценах другорядні ролі грають заслужені та народні артисти. Однак ніхто з них не обурюється і не вважає це приниженням. Кажуть, що у «Запорожці за Дунаєм» грати особливо приємно.
– Працювати зі Стригуном було одне щастя. Ви, мабуть, помітили, що навіть масові сцени від будував на нас – пенсіонерах. Адже був переконаний, що ми його не підведемо і будемо жити на сцені тим життям, яке існувало у ті далекі часи. Він казав, що настільки нас любить, що не може нашому театру ні в чому відмовити. Ми відповідаємо йому взаємністю і дуже цінуємо його роботу, – зізналася заслужена артистка України Марія Гонта, яка грала роль сусідки Одарки та Карася.
Образи головних героїв на сцені втілювали: заслужений артист України Олександр Папуша та Микола Блаженко (Карась), заслужена артистка України Наталя Лемішка (Одарка), Оксану зіграла солістка Львівської Опери Людмила Осташ, Андрія – заслужений артист України Борис Репка.
– Мені дуже близька роль Одарки. Вона мені дуже подобається. Хоча в нас і звикли сприймати Одарку як сварливу жінку насправді це не так – вона любляча дружина, мама, адже прийняла в сім’ю Оксану. Хоч і має трошки лукавства, артистизму. Але ж це притаманне чи не кожній жінці, – розповіла Наталя Лемішка.
листопаді цю виставу можна буде побачити 4, 18 та 25 листопада. Тож, дорогі наші читачі, не втрачайте нагоди відпочити від буденності та здійснити мандрівку в наше славне минуле – у стінах театру все це можливо.
Фото Михайло Урбанський
Коментарі вимкнені.