Ігор Гуменюк не кидав гранату під ВР?
В моїх очах багато що змінив той факт, що Гуменюка, підозрюваного у киданні гранати під ВР, узявся захищати Сидір Кізін.
Я знаю Сидора багато років і безмежно поважаю. Він був моїм адвокатом і двічі врятував мене від незаслуженого кримінального переслідування у 2010 і 2011 роках. Він захищав усіх політв’язнів і політпереслідуваних у часи Януковича.
Я давно не бачила Сидора – відтоді, як він став губернатором Житомирщини, а я невдовзі поїхала на схід. Але не думаю, що якісь півтора роки могли суттєво змінити цю людину.
Він Адвокат з великої літери і дуже багато на що готовий в інтересах своїх підзахисних. Він має власний стиль роботи, який, можливо, здивує “класичних” юристів. Але… Я пам’ятаю майже всі гучні справи, у яких Кізін брав участь. Найчастіше його підзахисні не скоювали того, у чому їх звинувачували – тобто, справи були сфабриковані. Але коли він узявся захищати Віталія Запорожця, який, доведений до відчаю, застрелив майора міліції – Сидору й на думку не спало брехати, що того майора вбив не Запорожець, а хтось інший.
Сьогодні читаю, що адвокат Гуменюка Кізін заявив, що його підзахисний не визнав своєї провини і при ньому не знайшли жодних заборонених предметів, бо цього немає у протоколі. Тобто – повне протиріччя із тим, що каже міліція.
Відомо, що відео не є доказом, якщо на ньому не видно обличчя підозрюваного. Раніше я думала, що метателя гранати затримали одразу під ВР, що існують відео – ось молодик у масці кидає гранату, ось він тікає, ось через 15 метрів його “приймають”. А виявляється, затримали його у метро. Плюс позиція Кізіна… Тобто, я не берусь стверджувати однозначно, що Гуменюк не кидав гранату, але тут уже можливі варіанти.
Усі дебіли завжди роблять ту саму помилку: залишають місце акції за допомогою метрополітену, чого робити категорично не можна, бо це велика пастка, де проглядається кожен метр. 18 лютого 2014 року я була у метро, коли його раптово зупинили на одній зі станцій і машиніст по гучномовцю закликав пасажирів не хвилюватися і залишатися у вагоні. (Хто пам’ятає – пам’ятає). Виснажена, отруєна газом і трохи побита, я, мабуть, встановила світовий рекорд зі швидкісного бігу вгору ескалатором, бо вирішила, що зараз метро прочісуватимуть і вихоплюватимуть, а можливо, і вбиватимуть втікачів з Маріїнки.
Припустимо, Гуменюк з тих самих дебілів, які можуть кинути гранату і потім втікають у метро. Але яким тричі дебілом треба бути, щоб, випавши, бодай ненадовго, з поля зору правоохоронців, не позбутися невикористаної гранати і чеки від використаної? Цей факт насторожує. Я ще можу припустити, що він дуже дорожив своєю гранатою (хоча це у даній ситуації дебілізм) і вирішив ризикнути. Врешті-решт, бойова граната у сумці – це, якщо пощастить, умовне. Але чека від використаної – це пожиттєве.
Мутна історія, коротше. Скоріше б суд. Треба добиватися, щоб він був відкритим.
І не забуваємо про решту хлопців, затриманих позавчора під ВР. Серед них колосальний відсоток ні в чому не винних – так завжди буває. Зараз проти них фабрикуватимуть справи, єдиним доказом вини у яких буде їхня присутність на акції. Чому? Бо з часів Януковича в цьому плані нічого не змінилося, навіть у кадровому відношенні. Якщо зараз упустимо момент – дуже скоро дочекаємось заборони на великі шапки.
А взагалі, друзі мої, позавчора під ВР сталося те, що неминуче мало статися. Спроби з’ясувати, звідки у активіста, учасника АТО, взялася бойова граната – страшенний цинізм. Іде війна. Під час війни зброї на руках у населення – до фіга, і це усі знають. Війна ця завдяки владі безбожно затягнута. Вояки дезорієнтовані, бо землі наші окуповані, це бачать усі, а воювати їм забороняють. Поки вони де-факто без діла сидять у Пісках та інших гарячих точках, у Києві семимильними кроками встановлюється щось подібне до режиму Януковича під іншим прізвищем.
Запустити гранату у ВР, АП чи Кабмін вже років п’ять мріяли сотні народу. Останній рік фронтовики на передку щодня про це говорять. Мала ж колись ця граната матеріалізуватися у чиїйсь руці. Чесно кажучи, я здивована, що вона не вибухнула раніше.
.
Оскільки ж це, скоріше за все, була не розроблена професійними диверсантами операція, а особистісний прояв ненависті – вийшло так, як завжди буває у таких випадках: постраждали найменш винні – строковики Нацгвардії. До речі, це дуже неправильно – використовувати для охорони державних об’єктів призовників-строковиків. Там мають бути лише добровольці-контрактники.
Не може так бути: у тій самій державі – війна і мир одночасно. Коли сидиш ти на передку у брудній британці чи мультикамі і розвантажці з магазинами і гранатами, а проїхав годину чи дві – і вже закони мирного часу. За ці дві години у свідомості вояка нічого не зміниться.
Війну треба закінчувати, і закінчувати, як належить: перемогою і звільненням наших земель. І після цього налагоджувати мирне життя – ПО ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ. З усіма цими програмами психологічної реабілітації і працевлаштування для фронтовиків. Чим довше будемо затягувати – тим більше людей будуть назавжди втрачені для соціуму.
А інакше – ці гранати ще літатимуть і літатимуть…
Коментарі вимкнені.