Джерельна вода із каплиці в одному з сіл Тернопілля зцілює зір

Нещодавно на запрошення свого приятеля, бойового побратима, з яким ми свого часу проходили строкову службу в Афганістані, депутата Чортківської районної ради Михайла Чорнія я побував у його родинному селі – Малих Чорнокінцях. Розташований цей населений пункт на річці Нічлава за 25 кілометрів від районного центру. Мешкає у ньому майже 600 осіб.  Перша писемна згадка про Малі Чорнокінці датується 1785 роком. До приходу перших «совітів» у селі діяли «Просвіта», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар» та інші товариства. Тут споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1973), насипано символічні могили УСС (1990) та Борцям за волю України (1991). Працюють загальноосвітня школа І ступеня, бібліотека, ФАП, ТОВ «Племптахофабрика», ПАП «Магнолія», є музей історії села. До Малих Чорнокінців приєднано хутір Новоставці. Місцеві жителі пишаються тим, що у їхньому селі  народилися громадський діяч І. Заваликут, релігійний діяч, єпископ Австралії, Океанії та Нової Зеландії П. Стасюк.

У Малих Чорнокінцях у небесні простори розпростерла свої дужі рамена кам’яна церква святої Теклі, яку споруджено ще у далекому 1907 році, хоч первісна назва цього храму, згідно з шематизмом Станіславівської єпархії, була Пресвятої Тройці, три каплички. Згадують старожили села, що справді дерев’яну церкву Святої Покрови малочорнокінецька громада, яка забажала спорудити для своїх духовних потреб величний мурований храм, безоплатно віддала у 1905 році в с. Дубівку Борщівського району. За два роки жителі Малих Чорнокінець звели у своєму селі величавий храм з тесаного каменю. Правда, у самих Дубівцях, де сьогодні мешкає менше 100 осіб, люди переконані, що дерев’яну церкву св. Семеона у їхнє село перевезли у 1905 році із с. Цигани того ж таки Борщівського району. Ця тема ще потребує детальнішого вивчення і дослідження.

Але мову дальше я хотів би повести про одну із трьох каплиць, яка розташувалася під крутим схилом неподалік млина. Вже у новітні часи, цей схил засадив лісовими деревами, як стверджують окремі сельчани, місцевий житель Іван Навроцький.  Коли віряни, очолювані головою церковного комітету Степаном Заліщуком, добували на цьому схилі камінь для будівництва нової церкви, із земних надр пробилося джерело. Того дня у каменоломні працювали місцеві жителі – І. Лук’янець та І. Кріль, які стали свідками цієї нерядової події. Звісно, що люди сприйняли це як Божий знак, і спорудили каплицю над чудотворним джерелом. Встановили  дерев’яний хрест та дві різьблені з дерева фігури ангелів по боках, перенесених із старої церкви.А згодом стали проявлятись цілющі властивості джерельної води. Особливо ця вода допомагала хворим на зір. Часто-густо люди, які приїжджали у Малі Чорнокінці з інших сіл та й місцеві жителі, після ревної молитви, помившись у цілющому потічку, отримували сцілення.

Але пройшли роки, каплиця від часу почала руйнуватися, доки зовсім не обвалився дах, встелений гонтами. Ніхто з місцевого люду не наважився відродити святиню, бо зазнав би в той час переслідувань та утисків з боку радянської влади, яка люто ненавиділа тих осіб, що намагався крізь життя пронести віру у Бога. Почув я в цьому селі й іншу правду занепаду святині, про яку чомусь жителі воліють не згадувати, бо йдеться, мабуть, про односельців, прізвища їх не називатиму, які допомогли до решти зруйнувати каплицю – спалили хрест, двох ангелів, камінь з фундаменту забрали на господарські будівлі. У Малих Чорнокінцях, як і в кожному селі, все на видноті, нічого від сторонніх очей не скриєш. Люди посвідчують, що руйнівників святині невдовзі покарав Господь Бог.

У 1989 році коштами сільської громади і колгоспу  над криницею з цілющим джерелом спорудили й освятили нову каплицю. Нині тут, як і багато років поспіль, парафіяни церкви святої Теклі разом із своїм духовним наставником о. Віталієм Паламарем освячують на свято Хрещення ГНІХ (Йордан) воду цілющого джерела, моляться за спокій у своїх родинах, мир і добробут України. Біля каплички справді здається, що стаєш ближче до Бога. Каплиця тут –  символ чистоти та духовності. Місцеві жителі переконані, що вона захистить і наділить Божою опікою усіх, хто опиняться у цій місцині і потребує Його допомоги.

Але час бере своє, нині малочорнокінецька святиня потребує капітального ремонту. Сільський голова Ольга Кирилівна Яніцька, депутат районної ради Михайло Петрович Чорній, церковна громада сподіваються, що знайдеться на наших теренах меценат, який допоможе повністю реконструювати каплицю. За це він буде мати нагороду на небі і подяку від жителів села, які через роки пронесли найцінніший скарб, що в них є – віру у велич і маєстат Господа Бога.

 Володимир Погорецький, “Золота пектораль”