Дивовижний неоготичний костел у Сороцькому на Теребовлянщині

Навіщо їхати у Сороцьке на Теребовлянщині?

Неоготичний костел Матері Божої Неустанної Помочі у Сороцькому Теребовлянського району збудований в 1902-1907 роках. Але що це нам дає?

Можливо, ліпше почати з того, що коли-но тільки наближаєшся до нього, потрапляєш під його вплив? Величний (і великий), з масою деталей, із вежею, що пронизує небо, із птахами, котрі кружляють навколо та козою, котра пасеться обабіч (сакральне та побутове), цей костел притягує. Він заволодіває всією увагою та не відпускає погляд.

Сороцьке,замок, Тернопільщина, Теребовля

А потім заходиш у бічні двері (не центральні, вони зачинені) — піднімаєшся до них сходами, що густо переросли травою, розглядаєш двері (прості, але з цікавими деталями), а далі починається той стан, який не можливо описати, бо слова відмовляються звучати правдиво — все, що недостатньо емоційно насичене, здається недостатньо яскравим і переконливим, а трохи далі — і з’являється пафос. Гюстав Флобер писав, що мова подібна до розбитого котла, і по ньому ми вистукуємо мелодії, під які годиться танцювати ведмедеві, а ми ж хотіли розчулити зорі.

Бо як тут описати той стан, що виникає, коли перебуваєш всередині простору, покресленого колонами, де-не-де означеного контрастними променями (найепічніша від півзруйнованого вітражу). Як тут не почати накручувати про одночасне існування та неіснування, присутність та неприсутність. Загальний колір — тепла рожева пастель. Внутрішній лад — споглядальний. Те, що всередині костел пустий, додає свого. Це дуже цікаве відчуття, коли ти перебуваєш у величезному приміщенні. Не те, щоби вмикалось відчуття власної мізерії, а скоріше якось гостро відчуваєш простір та його межі. На підлозі оригінальна плитка, бруд, залишки дерев’яної фурнітури та скло із вітражів, тому ступаєш і час від часу щось тріскає. Додати до цього звуки птахів, які десь вгорі — і буде звуковий настрій місця.

Я не спішу покидати костел — хочу уважно розглянути кожну його точку, зловити кожну тінь, занотувати звуки. Потім сиджу під дзвіницею та розглядаю його ззовні. Тут можна було б провести й більше часу, але мені час їхати домів.

Там я читаю про історію. Костел звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом Міхала Віктора Баворовського та його дружини Марії Северини Дунін-Борковської. Саме герби подружжя я й бачила на східній частині будівлі. Цікаво, що костел досить довго оздоблювали — роботи завершили в 1939 році. Ну а далі передбачувано — війна, прихід радянської влади. Восени 1944 року храм закрили. Відтак там було зерносховище, а потім склад мінеральних добрив, у сімдесяті загорівся дах… Ліпше й не ставало.

Анна Золотнюк. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *