Ранкове від Надійки Гербіш

За величезним вікном мого кабінету, звідки у сонячний день видно половину міста, зараз лише туман. Більш-менш чіткі обриси дерев у нашому й сусідському саду та декілька кольорових дахів будинків, що розташовані поруч. Три четверті геть білого простору за вікном – згори донизу – час від часу розбавляють приємними трохи яскравішими плямами чайки, які пролітають повз.
На підвіконні – моя перша писана олійними фарбами картина. Точніше, її початок – різновідтінковий ґрунтовий шар. Мій учорашній вечір після вкрай напруженого і не надто приємного в деяких сенсах дня раптом наповнився миром, радістю, якоюсь зосередженістю чи що (а зосередженості мені, як правило, ой як бракує). Як домалюю – розповім більше й про саму картину, і про історію «художниці», і про неймовірну жінку, мексико-кенійку Юлю, яка мене й учила малювати. Тепер на сусідньому столі розкладені мої ескізи, олівець, фарби, розчинник. Палітра сохне нанизу.
Мені дуже хочеться встигнути перед роботою накидати ескіз оповідання для каво-книжки, початок якого мені приснився сьогодні вранці – у той проміжок часу, відколи чоловік прокинувся сам і до моменту, коли вирішив розбудити мене поцілунком.
Ну а загалом усе, як завжди. Я після виснажливого перекладу іншої книжки про “Apple” і пошуком людей собі в команду знову повертаюся до Дж. Буша – в роботі вже останній розділ його мемуарів. Плечі обгорнуті картатим пледом. У горнятку – чорно-зелений чай із пелюстками волошок і шматочками суниць, а поруч – чорний шоколад. Хорошого вам дня сьогодні!

Надійка Гербіш