З 1 на 2 липня 1941 року, увірвавшись до домініканського монастиря у Чорткові москалі забрали 46-річного настоятеля отця Юстина Спирлака, 32-річного отця Яцека Станіслава Місюту, 31-річного отця Анатоля Адама Знаміровського й 44-річного брата Анджея Бояковського. Їх вивели на берег річки Серет, де вбили пострілами в потилицю.
Свідок, який усе це бачив, розповідав, що їх вели четверо військових і двоє в цивільному (один із конвою згодом став керівником комунальної служби і 1946 року закрив храм, а потім дослужився до генерала).
Іще чотирьох домініканців: 69-річного отця Героніма Франциска Льонґаву, 84-річного брата Реґінальда Червонку, брата Методія Кароля Іваніщува та 71-річного Юзефа Вінцентовича, що належав до Третього ордену, – москалі замордували в келіях Чортківського монастиря. Під час нападу на храм і монастирську обитель москалі вчинили погром й осквернили Пресвяті Дари.
Дізнавшись про розстріл, люди прийшли на місце трагедії та з пошаною вмочували хустки в розлиту кров, збирали просякнуті кров’ю грудки землі. Дозволу на поховання в каплиці на цвинтарі їм не дали, а наказали поховати тіла на тому самому місці до 14-ї години, погрожуючи інакше втопити їх у річці.
Мешканці нашвидкуруч зробили дві великі труни й поклали в них по два тіла.
За радянських часів цю трагедію замовчували, однак старше покоління подолян зберегло й переказало правду про страшну екзекуцію, яку вчинили москалі перш ніж відступити з Чорткова. Навіть тоді, попри заборону, люди приходили молитися на цвинтар перед гробницею домініканців і на могили чотирьох ченців на березі річки, запалювали свічки й покладали квіти.
2 липня 1991 року останки мучеників із берега Серета було врочисто перенесено до склепу на цвинтарі.
Джерело 1.
http://kmc.media/2018/07/04/dominikanski-svidky-viry.html
*******
Чортківська трагедія 1941.
Чортківська трагедія – масовий арешт та вбивства органами НКВС інтелігенції Чортківщини – на початку липня 1941 року.
Передісторія
У вересні 1939 року українське населення вітало возз’єднання з УРСР. Після приходу радянської влади загонами НКВС у перші місяці у Чорткові було арештовано лише військових польського гарнізону та окремих посадовців з числа тих, хто не встиг, або не зміг врятуватися за румунським кордоном (Румунія надала політичний притулок польським військовим та чиновникам, що перейшли кордон в Кутах та Заліщиках самим перед вторгненням Червоної Армії).
Перші арешти
У 1940 році Чортковом прокотилися масові арешти місцевої української інтелігенції. Більшість викладачів гімназії, правників, лікарів, активістів громадських організацій та партій, звичайно ж “буржуазних” було схоплено без усяких пояснень та причини арешту. Безслідно зникло близько 100 мешканців міста, серед них: професор В. Баран, адвокат В. Електрович, лікар П. Синенький, викладач Д. Пігут, родина адвоката Остапа Юрчинського.
Заарештованих було близько 1800 осіб, з них 954 особи були етаповані в Умань, а решту замордували в Чортківській тюрмі. Родинам арештованих не давали жодної звістки про місце ув’язнення. З перших днів війни Чортковом покотилися чутки про розпочату москалями розправу над в’язнями чортківської тюрми. Місцеві жителі чекали допомоги від наступаючого німецького війська, ніхто із місцевих жителів не наважився на протест і спробу визволення в’язнів.
1 липня з тюремних воріт вивели під конвоєм довжелезну колону в’язнів і погнали у невідомому напрямку, ніхто не спробував захопити в’язницю й тоді з тюремних підвалів почали долинати постріли. Загони НКВС, щоб приглушити звуки катівської роботи, на подвір’ї в’язниці цілодобово підтримували роботу потужних дизельних двигунів.
Розправа над священиками.
Вночі 2 липня оперативники НКВС влаштували кривавий погром у приміщенні
домініканського монастиря і підпалили приміщення. Зранку на березі річки Серет були знайдені тіла священників та монахів А. Знамеровського, Я. Місюти, Ю. Шпирлака, А. Волковського, а у спаленому монастирі — отця Х. Лонгави, монахів Р. Червонки та М. Іваничіва, органіста Й. Вінцентовича.
Трагедія
Третього липня в Чортків увійшли військові підрозділи Вермахту. Жодного злочинця затримати не вдалося. Браму тюрми-катівні відкрили німці. Місцевих жидів звинуватили у допомозі радянській владі і змусили з тюрми виносити спотворені тіла жертв. На ідентифікацію тіл дали одну добу. З восьмисот трупів впізнані були лише одиниці. Тіла були настільки спотворені катуванням та дією вапняного розчину, яким наспіх заливали рови з тілами на подвір’ї, що впізнати їх було неможливо. Лише за довгими русявими косами (таких не мав ніхто в окрузі) впізнали дочку чортківського адвоката Надію Юрчинську. Тих же жидів змусили викопати братську могилу на місцевому цвинтарі і поховати усіх жертв.
Дорога до Умані
Після приходу радянської армії 954 в’язні місцевої тюрми, що походили з Чорткова та прилеглих сіл пішки були відконвойовані на схід. В дорозі було страчено майже двісті осіб. Лише одинадцятьом вдалося втекти.
Омелян Чернега був тим щасливцем, якому вдалося втекти від “енкаведистів”. З міста Чорткова етап слідував через пункти
Кам’янець-Подільський, Жмеринку, Тиврів,
Сутківці, Христинівку, Умань. Під час переходу через с. Лосяч місцеві патріоти звели барикади, щоб зупинити колону, але енкаведисти з кулеметів рознесли їх вщент. В Гуштині чекісти заарештували та прилучили до колони двох хлопців, які виглядали з-за хати.
20 липня з етапного переходу Чортків-Умань 750 осіб були страчені в уманській в’язниці, їх тіла знесли в глибокі коридори підземель уманської тюрми, пересипали вапном та ретельно замурували. Німецькі війська віднайшли місце катувань та наказали перепоховати рештки на міському цвинтарі. Тоді було ідентифіковано близько 100 тіл загиблих.
Пам’ять
В Чорткові, в сквері біля слідчого ізолятора, встановлено пам’ятник, в пам’ять про закатованих більшовиками в’язнів чортківської тюрми. Також на місцевому цвинтарі впорядкована братська могила. В Умані зведений меморіальний комплекс жертвам чортківської трагедії.
Джерело 2
Вікіпедія.
Коментарі вимкнені.