Був націоналістом і став агентом НКДБ під псевдо “Ч.2” Михайло Казьмірук з Вишнівеччини. Частина четверта

Протокол допиту Михайла Степановича Казьмірука

Р 31. Справа ч.: 4/48 Район Вишнівець Казьмірук Михайло б. райреф шкіл псевдо “Барвінок” агент контррозвідки “СМЕРШ” с/о НКГБ + “Ч.2.”

Р-н Вишнівець Дня, 23.2.1948 р.

Мовою оригіналу.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

«Десь після 26-28.6. подав Кузнеця Анасима з Тернопільської області та Горощука Ананія зі Станіславівської області. За що я подав їх, вже не можу пригадати. Мусіли нарікати щось на СРСР.

Від 29–7.7.44 р. подав: Магеру Івана з Тернопільської обл., Яцула  Ніканора зі Станіславівської області, Данилюка Михайла з Тернопільської області, Кіндзеру Славка з Тернопільської області. Вони нарікали, що нема що їсти, а роботи багато. Точніше їх справи вже не пригадую.

В половині м-ця липня 1944 р. всі вже довідалися, що я донощик, бо що тільки сказали в моїй присутності, або де тільки я був при розмові, зараз про це знав лейтенант. Крім цього бачили, що я нічого не роблю, тільки кручуся за всіми й за чимсь заглядаю. Внаслідок цього я вже не міг так скоро довідуватися про що-небудь. Мене стали берегтися. Все ж таки до половини м-ця серпня 1944 р. я ще подав таких людей:

1. Коростяного Гриця з Тернопільської області,
2. Цимбала Арсена з Львівської області,
3. Волянюка Богдана з Тернопільської області,
4. Сліпчука Андрія з Тернопільської області,
5. Чорного Івана з  Тернопільської області.

Що я подав про цих людей і що їм за це було, не знаю. Напевно мусіли щось нарікати на СРСР, бо інших справ я там не чув і за це їх подав. Може я ще когось подав у Марійській АРСР, але вже не можу пригадати. Словом, я ходив поміж цих людей і нотував кожну дрібницю, а опісля подав лейтенантові. За це тих людей лейтенант викликав на допит. Деяким не було нічого, лише трохи сварився, інших бив, обривав харчовий пайок та заставляв до тяжчої роботи. Я за це після  кількох доносів одержав додаткову харчову картку, на яку дістав більше хліба, цукру та товщу. Це було тільки спочатку, а опісля вже не давали. Крім цього я не ходив на роботу, яка була дуже тяжка та мав вільний час і міг ходити куди хотів. Всі інші ходили на роботу в ліс. Там рубали дрова, сплавлювали по ріці Кундиш, допомагали трачам різати гонти на покриття, носили колоди і т.п.

Около 10–15 серпня 1944 р. нас усіх зібрали й сказали, що поїдемо в Новосибірськ. Відносно моєї агентурної роботи я не дістав жодних вказівок. Ніхто мене не викликав, не давав жодних завдань і не говорив, що я маю дальше робити.

Десь, правдоподібно 16.8.44 р. нас 350–400 людей рано вирушили пішком на станцію Сурок. Там нас погрузили на вагони й під проводом військових ми поїхали через Казань, Омськ, Томськ в Новосибірськ. Подорозі в Омську нам заарештували проводира за те, що вмерло кількох людей з голоду, бо не стало харчів, але нас таки завезли на місце призначення.

В Новосибірськ ми приїхали 16.8.44 р. Зі станції нас запровадили в малі бараки, які поміщалися за містом у віддалі півтора кілометра. Говорили, що там колись поміщалася санчасть. В цих бараках ми два дні відпочивали. По двох днях нас пігнали в баню, а після цього розмістили в гаражі при аеродромі, що називався “Гуас НКВД”. Розподіл був такий самий як в Марійській АРСР, бо туди переїхала ціла наша група. В цьому гаражі побули два дні без роботи. По двох днях прибула комісія, яка після бажання приділювала до роботи людей: здоровших до важчої роботи, а слабших до легшої. Мені призначили роботу легку, однак яку саме, я ще не знав.

На другий день всі пішли до роботи, а я залишився, бо не знав, до якої саме роботи мав йти. Тоді мене покликав до канцелярії начальник всіх робіт при цьому аеродромі Куклін і сказав, що я тут буду виконувати дальше таку роботу, як в Марійській АРСР, тобто буду розвідувати хто що говорить на СРСР й владу, хто може організує якісь політичні партії між змобілізованими, хто що робив вдома, до яких партій належав і т.п. При цьому сказав, що призначується мене на легку роботу. Буду виконувати функцію табельщика на приймальному пункті при аеродромі (там я приймав вуголь, груз, цемент, дерево і т.п.). При цьому зазначив, що працювати буду вночі, а вдень зранку буду відпочивати, а опісля, під час обіду та вечері, буду приглядатися, хто що говорить проти СРСР та хто веде якусь антидержавну роботу. Зібрані за день матеріали списувати та подавати кожного вечора до нього (Кукліна). За добру роботу обіцяв, що дадуть кращі харчі, більше хліба, цукру та товщу. Крім цього, відразу призначили на легку роботу.

20.8.44. я вже пішов до роботи. Вночі працював, а вдень, зранку віддихав, а опісля вже взявся за доручену Кукліним агентурну роботу. Під час обіду я почув, що Денисюк Михайло з Тернопільської обл. нарікав, що робота важка, а їсти не дають. До його мови прилучився Горощук Ананій зі Станиславівської області (його я вже раз подавав лейтенантові Костробінові). Я це записав і подав Кукліну перед відходом на роботу. З ним стрінувся в його канцелярії. На другий день він їх викликав, щось говорив, але звільнив і вони зараз пішли до роботи. Мені не сказав на це нічого.

Коло 22–23.8.44 р. я почув, що Лівандовський Корнило зЛанівецького р-ну, Тернопільської області (поданий мною лейтенантові в Марійській АРСР) і Кирильчук Василь з Ланівецького району, Тернопільської області (також поданий в Марійській АРСР) говорили, що нема чим накриватися, а вже зимно. При цьому нарікали на такі порядки та СРСР. Чи їх викликав Куклін тоді, не пригадую. Донос я подав на другий день, як прибув з роботи.

Коло 26.8.44 р. я почув як Гупало Іван і Гупало Петро, обидва зі Станіславівської області, нарікали, що дуже погане прохарчування, а до роботи наганяють. Я записав це і подав Кукліну десь аж 28–30.8.44 р. Донос держав так довго тому, бо думав, що може ще щось почую й подам разом. Такої дурниці не хотів подавати, бо Куклін зараз сварився зі мною. Їх Куклін викликав і щось говорив. Опісля звільнив і я бачив, що замітали гараж. Під час цього, як подавав Кукліну цей донос він сказав, щоб звертати увагу на поважніші справи, а не такі дрібниці, але я мотивувався тим, що нічого не чути і вдійсності ніхто нічого поважнішого не говорив, ні не робив, а якщо і робив, то я про це не знав. Більше того думаю що ні, бо всі були дуже перевантажені роботою, зайняті думкою про здобуття куска хліба, отже політичною роботою напевно не цікавилися.

4.9.44 р. я почув, як Кіндзера Славко з Тернопільської області і Чорний Петро з Тернопільської області говорили, що до роботи гонять, а черевик не змінять. Я це записав і 7.9.44 р. подав Кукліну. Їх він викликав, але звільнив. Також за кару замітали гараж. Відносно моєї роботи Куклін сказав, щоб довідуватися дещо з політичних справ. Я відповів, що ніхто про це нічого не говорить і не робить. Тоді він порекомендував мені розводити балачки на такі теми (але як я міг їх розводити, коли вночі працював, а рано спав, опісля всі були при роботі, а під час обіду чи вечері це час закороткий, щоб розводити політичні розмови).

13.9.44 р. я подав Кукліну донос на Чорного Івана з Тернопільськоїобласті і Маслюка Антона з Новосільського р-ну, Тернопільської області. Про них я довідався від хлопців під час обіду, що вони змовлялися не йти на роботу після полудня. На другий день їх викликав Куклін.

Коло 19.9.44 р. я почув, що Шеремета Андрій і Костюк Макар, обидва з Львівської області, нарікали на харчі, мовляв “робити багато то є, а їсти нема”. Я це записав і подав Кукліну. Куклін їх викликав, але звільнив і за кару вони замітали гараж.

В днях 23–27.9.44 р. я подав Фурмана Петра з Тернопільської області і Данилюка (ім’я не пригадую) з Тернопільської області. Я довідався, що вони говорили, що хліб з водою, баланда рідка і мало, а роботи, то скільки треба і нетреба. Їх Куклін викликав. Що їм за це було, не знаю, але після цього вони дальше працювали. Ще пригадав, 5.9.44 р. я подав Дробчука Антона з Новосільського р-ну, Тернопільської області та Нечая Івана з Тернопільськоїобл. Вони говорили, що біда, взуття рветься, одежа дреться, йде зима, й про це ніхто не дбає, а роботи вимагають. Куклін їх викликав до своєї канцелярії, але звільнив.

13.9.44 р. я довідався, що Нечай Петро говорив: “завезти, то завезли, а пильнувати нема кому”. Я записав це і подав Кукліну. Він викликав його до своєї канцелярії, але певно, що нічого йому за це не було, бо дальше працював разом з нами.

Десь коло 20.9. до 26.9.44 р. подав Степчука Пилипа з Тернопільської області і Цимбала Миколу з Тернопільської області. Вони не їли обіду, лише вилляли в куток, причому ругали СРСР. Їх Куклін викликав до себе й за кару доручив замітати подвір’я біля гаражу.

4.10.44 р. подав Цимбалістого Михайла зі Станіславівської області й Бойка Данила з Тернопільської області. Вони говорили, що держава цілком не дбає про робочих. Зближається зима, холодно, а ходити нема в чому. Я це записав й передав Кукліну, коли мав йти до роботи. Що їм за це було, не знаю.

Коло 17–18.11.44 р. подав Корнійчука Василя з Дрогобицької області та Сторожука Івана з Крем’янецького р-ну, Тернопільської області. Вони також нарікали, що не мають в чому ходити, бо обірвався одяг. Їх викликав Куклін і покарав тим, що замітали гараж.

В днях 22–23.11.44 р. подав Шульгай Антона з Крем’янецького району, Тернопільської області, Будніка Антона з Шумського р-ну, Тернопільської області та Коломийця Олександра з Почаївського Р-ну, Тернопільської області. Я побачив, коли вертався з роботи, що вони втікали від роботи. Їх Куклін зараз таки наздігнав, забрав у канцелярію, але вкоротці звільнив і вони замітали гараж.

28.11.44 р. подав Чумадевського Андрія з Тернопільської обл., Гласька Антона з Тернопільської області, Пастернака Петра з Тернопільської області. Вони щось між собою говорили, але що, я не чув. При цьому лаяли Сталіна та СРСР. Їх Куклін покликав після цього до канцелярії, щось говорив з ними й після цього вони замітали гараж. Крім цих в Новосибірську подав ще Кукліну за антидержавні вислови таких людей:

1. Сторожука Андрія з Львівської області,
2. Мурзу Степана з Львівської області,
3. Сироту Карпа зі Станіславівської області,
4. Іванчука Дениса з Тернопільської області,
5. Чабана Івана з Новосільського р-ну, Тернопільської області,
6. Хутька Степана (на знаю з якої області),
7. Пачеру Федора (на знаю з якої області),
8. Горбуня Сидора з м. Ланівець, Тернопільської області (старий

чоловік, який приїхав разом зі мною додому),

9. Пилипчука Івана з Ланівецького р-ну, Тернопільської області,
10. Гуцала Павла зі с. Гніздичної, Почаївського р-ну, Тернопільської обл.,
11. Пастернака Панька з м. Збаража, Тернопільської області,
12. Фастуна Кирила зі Збаразького р+ну, Тернопільської обл.,
13. Баска Фадея з м. Тернополя. Він разом зі мною приїхав додому.
14. Сороку Карпа з Тернопільської обл.,
15. Чубка Дмитра з Дрогобицької чи Тернопільської області. Він

був взводним.

16. Корнійчука (ім’я не знаю) зі с. Максимівки, Збаразького

району, Тернопільської області.

17. Щербаня Василя зі с. Зозулинець (району і області на знаю),
18. Пастернака Івана з м. Н. Вишнівець, Тернопільської обл.
19. Печорана ім’я не знаю з м. Тернополя, чи з Тернопільської

області.

20. Лотоцького Пилипа (галичан, звідки, не знаю),
21. Костюка (ім’я на знаю, галичан).

Всіх цих людей Куклін викликав до своєї канцелярії, але що їм за це було, не знаю. Орієнтуюся, що звичайно таких карали зменшенням харчів та важчою роботою, внаслідок чого не один з них помер. В перших днях м-ця грудня 1944 р. закінчилося будівництво аеродрому “Гуас НКВД” (що значить “Гуас”, не знаю). Після цього нас всіх повели під комісію, яка після збадання хворих призначила до від’їзду додому, а здорових в інше місце до роботи. Я попав до групи, яка мала виїжджати додому. Агентурна моя робота до цього не спричинилася. Я маю зломану руку, хворий фізично, отже на тій підставі мене комісія направила додому. 2-3 дні перед від’їздом я пішов разом з іншими людьми (щось 15-ть осіб) до Кукліна і домагався грошей, щоб хоч було чим заплатити дорогу. Скільки одержали інші, не знаю, мене Куклін забрав окремо, після чого вручив мені 100 крб. і дві буханки хліба на дорогу. Крім цього я одержав нормальний пайок. Після цього ми вже приготовлялися в дорогу. До роботи не йшли. В той час, як Куклін передав мені гроші й хліб, говорив, що коли приїду додому, то треба зголоситися до органів РО НКГБ й там дальше продовжувати роботу проти ворогів Радянського Союзу.

6.11.44 р. нас група людей, в числі 120 осіб, під проводом одного військового виїхала в напрямі ЗУЗ. Їхали через Саратів, Москву, Дарницю, Київ, Вінницю, Гречани, Шепетівку, Підволочиська, Максимівку аж в Тернопіль. В Тернополі цей, що нас провадив, роздав нам документи, після чого ми розійшлися куди кому треба було. Я сів у поїзд і через Збараж приїхав аж у Корначівку, Ланівецького р-ну. Тут мене захопив вечір. Я не хотів іти вночі додому, отже зайшов до Дарки (з дому Байдецька), походить з Діброви, вийшла туди заміж, і в неї переночував. На другий день, це десь було в днях 22-26.12.44 р. я прийшов додому. Прибувши додому, я в першу чергу відпочивав, бо був змучений далекою дорогою. До району покищо не зголошувався.

По тижневі часу до мене прийшли повстанці, а саме: Клепка, Сергій, Казьмірчук Микита і Казьмірчук Антошко. З ними я поговорив на тему життя в СРСР, насвітлюючи все в найчорніших красках. Вони знову розказали мені дещо про життя в підпіллю. Клепка розпитував, де я був, як переживав і т.п. Я розповів, що був в Марійській АРСР в робочому батальйоні, який опісля переїхав у Новосибірськ. При цьому сказав йому, що викрилося те, що я працював в ОУН, через що мене дуже мучили там. На це Клепка сказав, що в підпіллю також важко перебувати, але до якогось часу треба мучитись. При цьому висловився, що тут нема де перебувати, а найкраще ще жити на Олексинеччині. Після розмови випили по пару килішків горілки, з’їли що було і відійшли.

За кілька днів після цього увечері знову прийшли до мене два повстанці, яких я возив на Олексинеччину. Один з них був чужий, а другий з Ришнівецьких хуторів Ратушняк Федос (псевда не знаю). До мене вони прийшли зі заступником голови с/ради Матвійчуком Олександром (зараз він вдома господарить).

На другий день я почув, що в селі люди говорять, що я не тільки вдень, але ще й вночі їжджу на НКВД. Крім цього, довідався, що люди в селі говорять, що під час перебування в ЧА я також працював на НКВД (говорили правдоподібно тому, що на адресах з листів були зворотні адреси “Гуас НКВД”). Про ці балачки довідалися також дг. Макар і дг. Сергій, який вже тоді був райрефом СБ й десь коло 15.1.45 р. прибули до мене, щоб цю справу провірити. Для цього звели мене наочно зі згаданим Ратушняком Федосом, який признав, що я їздив з ним на Олексинеччину, а не у Вишнівець. Більше не питали нічого.

20.1.45 р. на наші хутори більшовики робили облаву. Під час тієї облави якийсь лейтенант, провіряючи мої документи, сказав, щоб зголоситися у військкоматі в районі й змінити документи. Однак я ще нейшов в район.

В днях 22-23.1.45 р. прибули до мене Сергій і Макар, які доручили мені відкрити школу в с. Діброва, бо діти дармують, отже хай вчаться. Я не хотів і мотивував тим, що загрожений зі сторони більшовиків і з дня на день жду та надіюся, що можуть мене арештувати, бо про мою роботу знають в ЧА, отже можуть довідатися також в районі. При цьому просив дати пораду, що мені робити. На це Макар сказав мені, щоб крутитися як мога, бо самі тепер не мають де подітися, отже в підпілля не можуть взяти.

2.2.45 р. я оголосив в селі, щоб всі діти йшли до школи в призначене місце, бо розпочинаю навчання. Після цього я вчив аж до другої половини лютого.

В днях 20-21.2.45 р. я зголосився у райвійськкоматі, де змінили мені документи, видавши воєнний білет. Цього дня заходив також у райВНО. Там зголосився у завідуючого Любіменка, якому сказав, що на бажання селян відкрив у селі Діброва школу. Він зареєстрував мене і відпустив додому. В РО НКГБ ані в РО НКВД того дня я не заходив. Я не хотів, бо думав, що вони ще не знають, що я є вдома та яке маю доручення.

В днях 2-3.3.45 р. більшовики робили на наші хутори облаву. Під час облави мене приарештували й забрали в район. Тут привели в РО НКГБ до лейтенанта Давиденка (про його прізвище я довідався опісля, тоді ще не знав). Коли я прийшов у канцелярію Давиденка, привітався й він попросив мене сісти. Я сів при столі напроти Давиденка, який сидів на другій стороні стола. Після цього Давиденко почав розпитувати, коли я приїхав додому, де був, при якій роботі, в якому полку, я відповів, що був у робочому батальйоні, в 139 запасному полку в Марійській АРСР, а опісля переїхав в Новосибірськ, звідки недавно прибув додому (я казав, що прибув між 10, а 15 січня 1945 р., бо боявся, щоб він не кричав на мене, що я так довго не зголошувався). Питав, хто ще приїхав з Вишнівецького р-ну разом зі мною. Я відповів, що з Вишнівецького р-ну не приїхав ніхто, але приїхали багато з Галичини.

Після цього вийняв якийсь зошит і почав питати: як називаюся, де родився, де жив до мобілізації, де переживаю зараз. Я відповів, що називаюся Казьмірук Михайло, родився в с. Жуківцях, Ланівецького району, опісля перейшов жити в с. Діброву, Вишнівецького р-ну, де жив до мобілізації. Зараз знову вернувся в с. Діброву, де живу та працюю в школі учителем.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ