Про ортопеда Олега Николишина тепер знає не лише Тернопільщина, але й Схід

Про вмілі руки ортопеда-травматолога Козівської районної лікарні Олега Николишина знає чи не вся Тернопільщина. А тепер його з вдячністю згадують і бійці АТО та мешканці Сходу.

Потрапити на фронт Олег Михайлович хотів ще з перших днів війни, але у військкоматі йому відмовили через стан здоров’я. Та коли цієї весни почув про Перший добровольчий медичний шпиталь імені Пирогова, то одразу заповнив анкету і вже першого серпня був у Станиці Луганській. «Я довго міркував над своїм рішенням, розумів, що буде важко, та й вік уже не той, – каже Олег Михайлович. – Проте, коли бачив по телевізору, як хлопці і дівчата їдуть на фронт, щоб боротись з окупантом, то вирішив, що теж мушу там бути».
Працював і жив лікар у місцевому госпіталі. Роботи у медика-добровольця було багато. Виконував обов’язки травматолога і хірурга, також мав ургенції на дому. Протягом місяця впроваджував усі методи, які використовує у своїй практиці вже майже 40 років. «За місяць перебування у Станиці я налагодив контакт із місцевим населенням, – пригадує Олег Николишин. – Багато розповідав їм про Західну Україну. Люди добре володіють рідною мовою і при зустрічі зі мною одразу переходили на українську».
Восени ортопед-травматолог знову повернувся на фронт. Щоправда, перебував тут лише тиждень, адже у козівській лікарні на нього чекали важкохворі пацієнти. Цього разу на війні довелося працювати у спартанських умовах, клятву Гіппократа виконував на передовій – біля селища Піски, що неподалік від Донецька. Разом із терапевтом Ольгою Коник із Запорізької області земляк обстежив і надав медичну допомогу близько півсотні військовим.
– Мене запросила волонтерська організація «МедЕкс», яку створив боєць і волонтер Андрій Білоног з Дніпра, – розповідає лікар. – Вони викликають із мирної України вузькопрофільних спеціалістів – кардіологів, невропатологів, ортопедів, окулістів, які на місці надають медичну допомогу військовим та мешканцям прифронтових населених пунктів.
Нині Олег Николишин продовжує ставити на ноги пацієнтів Козівської районної лікарні. У його пам’яті часто виринають обличчя тих, кому повертав здоров’я у зоні бойових дій. «Наступного року, якщо буде потреба, я неодмінно туди повернуся, – впевнено мовить лікар. – Адже ця війна – не лише для військових, а всієї України».

Михайло УХМАН

Газета “Сільський господар плюс”