Дружина одного з найбагатших чоловіків Тернопільщини розповіла про родинне “закулісся”

Світлина від Газета "Сільський господар плюс".

На форумах, мистецьких і духовних заходах у Настасові та інших селах, де компанія «Агропродсервіс» обробляє землю, її часто можна побачити поруч з Іваном Чайківським, засновником компанії, відомим у нашому краї керівником та організатором сільськогосподарського виробництва, меценатом. Тендітна чорнява красуня, обличчя випромінює доброту і спокій. Це – Тетяна Чайківська, його дружина, активна помічниця у багатогранній діяльності, надійний тил. Своїм обов’язком вона вважає підтримувати чоловіка в усіх його починаннях. І так уже 20 років. Про секрети життєвого успіху сім’ї Чайківських говоримо з Тетяною Іванівною за чашкою чаю в їх затишному літньому будиночку на околиці Великого Ходачкова, що в Козівському районі.

«РОВЕСНИК НАШОГО ЗНАЙОМСТВА»
– Тетяно Іванівно, Ви майже завжди поруч з Іваном Адамовичем на публічних заходах, думаю, не лише «за протоколом», а є й інші, глибинніші мотиви…
– У нас справді дружна, щаслива сім’я. На публічних, як ви кажете, заходах, а їх під егідою «Агропродсервісу» відбувається дуже багато, завжди хочу бути не лише я, а й наші діти – донька Катя і син Павло. Нині вони навчаються і живуть далеко від дому, через те разом буваємо не так часто, як хотілося б. До того ж, за 20 років нерозривного зв’язку з «Агропродсервісом» я щиро полюбила і команду компанії, і жителів Великого Ходачкова, де тепер живемо, і громади сіл, де «Агропродсервіс» орендує землю і з якими часто зустрічаємося в різних ситуаціях – святкових та буденних.
Ви кажете: «20 років нерозривного зв’язку з «Агропродсервісом». Сім’я Чайківських – ровесниця компанії? Чи навпаки?
– І так, і так (сміється – авт.). Це був 1999 рік, мені було 20. Ми якраз збиралися одружитись. Іван привіз мене, тернополянку, «дитя асфальту», в село. Тоді йому було 27 років, і він уже був обраний головою колгоспу в Настасові. Сьогодні село на місто нізащо не проміняла б, а тоді зовсім не розумілася на сільській господарці. Якщо відверто, мені було страшно від побаченого – бездоріжжя, запущені поля, напіврозвалена ферма. Однак про свої враження вирішила краще мовчати, адже в Івана настрій був протилежний – він завжди великий оптиміст і великий генератор ідей. «Мені люди повірили, разом все вдасться…» Це він щоразу каже й тепер, коли йдеться про плани компанії.

ЖИТТЄВИЙ ВИБІР
– Жінці ніколи не завадить пам’ятати прислів’я: «Мовчання – золото»?…
– Наше сімейне життя будується на терпінні і розумінні. Передусім, з мого боку. Компанія «Агропродсервіс» стала для мого чоловіка не лише місцем роботи, а його життям, і я повинна була це усвідомити: отже, і моїм. Я навчилася його чекати – допізна, до глибокої ночі, завжди, скільки потрібно. Вставала і встаю зазвичай трохи раніше, щоби провести на роботу чи у відрядження, чи зустріти з далекої поїздки. Перші роки були дуже важкими – діти маленькі, господарство вимагало значних сімейних вкладень, а в 2004-му, пам’ятаю, посіви вщент знищив градобій. Переживанням мого Івана не було меж, але він – людина дії, завжди знаходить вихід.

МАТЕРІАЛЬНІ НАДБАННЯ І ДОВІР’Я ЛЮДЕЙ
«Генератор ідей» – це дуже влучно характеризує Івана Адамовича…
– А я стабілізатор його ідей (сміється – авт.). Наскільки добре знаю свого чоловіка, а самій дивно, як може одна людина мати в своїй голові так багато різнопланових проектів, задумів. Адже практично все, що створене за 20 років в «Агропродсервісі» – від потужних сучасних виробництв до дизайну деталей – це втілення ідей Івана Чайківського. Найважливішим він вважає не матеріальні надбання, а збережене довір’я людей. Багато настасів’ян, які в далекому 1999 обрали його керівником, повірили в нього, і нині працюють у компанії. А загалом в «Агропродсервісі» понад дві тисячі персоналу, кількість робочих місць з кожним роком зростає, створюються нові підприємства. І люди зростають разом із компанією – вчаться, опановують нові технології. Ми з чоловіком та провідними фахівцями компанії також багато вчимося, їздимо за кордон знайомитися з технологіями провідних європейських підприємств, багато новацій команда «Агропродсервісу» згодом впроваджує в себе, плоди цієї праці всі бачать і користуються ними. Іван це зумів, і я дякую Богу за те, що дає нам здоров’я і сили.

ЛЮБИТИ – ЗНАТИ
Інтер’єр літнього будиночка – ці казкові полумиски з історичними сюжетами – також задум Івана Адамовича?
– Це наше спільне рішення. Їздили якось сім’єю на кілька днів у Карпати. Пішли на ринок у Коломиї і побачили це диво. Та й купили. Мисник – старовинна українська традиція. У літньому будиночку люблять бувати наші друзі, родина. Тут велика піч і, відповідно, великий мисник. Вишивки – пам’ять про мою маму, яка дуже любила все українське, з любов’ю вишивала родинні обереги. Нині я з великим благоговінням спостерігаю, як це вдається нашій донечці Катрусі. Писанки та крашанки у традиційному сімейному великодньому кошику – її внесок, вона робить це з особливим натхненням. Фарбує, розписує, творить справжні шедеври, а потім роздаровує близьким. Пасочки печемо і прикрашаємо завжди удвох з Катею – все для освячення має бути «власного виробництва».
Невдовзі Катерина і Павлик приїдуть додому на літні канікули. Тепер молоді сім’ї віддають перевагу відпочинкові за кордоном. А ви?
– Наразі більше тягне побути разом удома. Ми прихильники літнього сімейного відпочинку з національним колоритом. Обираємо день-два – і в подорож історичними місцями України. Торік були в Кам’янці-Подільському, Хотині, діти обожнюють Львів, Карпати. Цьогоріч ми з чоловіком якось заїхали в село Підкамінь на Бродівщині. Тут просто скарбниця давньої історії України! Цього літа з дітьми обов’язково туди поїдемо. Щоб любити своє, українське, його треба знати.

ЧАС ДЛЯ СЕБЕ
А які ваші захоплення, Тетяно Іванівно? Чи вдається знаходити час для улюбленої книжки?
– З Іваном щороку їздимо на традиційний книжковий форум до Львова, нашим супутником неодмінно є духівник компанії «Агропродсервіс» о. Василь Баглей, для якого цей людський і книжковий вир має певне духовне значення. Чоловік більше цікавиться книгами історичного змісту, документальними, а мене приваблюють видання психологічної тематики, які дають певні життєві орієнтири: як сприймати життя інших людей, як прожити яскраво, як не стати песимістом, як створити в родині затишок. З огляду на це мені імпонує творчість сучасного українського автора Люко Дашвар. Глибокі враження залишилися після книги «Шлях» японського письменника Мітсушіто. Із задоволенням читаю «Чорний ворон», «Треба спитати у Бога» Василя Шкляра. По-новому відкриваю для себе «Маленького принца» Антуана де Сент Екзюпері – справжнє розуміння творів шкільної програми приходить зазвичай у зрілішому віці. Книжка надихає і, судячи з буму, який завжди спостерігаємо на львівських книжкових форумах, входить у моду. Це – позитивна тенденція.
– Фільми, які вам більше до вподоби, – також психологічного змісту?
– Тут я зовсім не оригінальна (сміється – авт.). Віддаю перевагу радянській кінокласиці, завжди отримую море позитивних емоцій від «Іронії долі», «Службового роману», «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Починають з’являтися і вражаючі, на мій погляд, речі сучасної кінематографії. Нещодавно переглянула «Чорнобиль» – новий погляд на техногенну катастрофу століття, гіркі плоди якої судилося пожинати Україні.
Глибокі переживання, якими навантажують душу сучасні реалії, згладжує любов до прекрасного. Квіти – моя стихія. Як і більшість моїх землячок, люблю їх купувати на ринку в Тернополі, садити в домашньому квітнику, доглядати, спостерігати за тим, як народжується дивовижний цвіт троянд, лілій, ірисів, а ранньою весною – нарцисів, гіацинтів. Це моє захоплення Іван підтримує, так би мовити, практично – з відряджень часто привозить насіння, нові саджанці. І навіть садить, а потім заглядає, чи прижилися, чи правильно я їх доглядаю. Домашній фруктовий сад у Великому Ходачкові, до речі, – також творіння його рук. Мій чоловік, скажу під секретом, є невиправним аграрієм і на роботі, і вдома (сміється – авт.). І я разом з ним.

ТАЛАНТ БУТИ МУДРИМ БАТЬКОМ
Судячи з усього, центр родинних цінностей поступово переходить із міської квартири в дім у Великому Ходачкові? 
– Можна сказати – так. Іван дуже трепетно ставиться до сім’ї, родини. Він мудрий батько і та людина, в якої я перша питаю поради. В «Агропродсервісі» працюють його брати, вони дружать і підтримують один одного. Синівською турботою оточена мама мого чоловіка, яка живе в Настасові у тій хаті, де народилися і виростали у 70-80-х роках хлопці Чайківські. Мій батько після того, як не стало моєї мами, переїхав жити на Хмельниччину, але зимуємо завжди разом вдома у Великому Ходачкові. Тут у нас дуже тепло, ми майже не користуємося газом, чоловік заготовляє вдосталь дров для альтернативної системи опалення. Як мовиться, наш дім – наша фортеця. Іван жартує, що це Великоходачківська філія, а я тут директор.
Якщо в зимовий період батько живе з вами, отож новорічно-різдвяні свята сім’я Чайківських також проводить у Великому Ходачкові?
– Різдво важливе для нас у двох селах – Великому Ходачкові і Настасові. Святвечір із молитвою розпочинаємо вдома, на стіл спочатку кладемо багато сіна, яке Іван влітку заготовляє, удвох із Катрусею сіно покриваємо скатертиною, а чоловік ставить дідуха. Кутю готую сама – це від мами – яра пшениця з маком, горіхами, родзинками, добре посолоджена. 12 пісних страв, як у кожній християнській хаті. Неймовірне піднесення, коли Свята вечеря продовжується в Настасові у батьківській хаті Івана. В мами Марії – три сини і три невістки, семеро внуків, кожне сімейство приїжджає зі своєю кутею і з калачем та іншими стравами. Разом молимося, колядуємо, обдаровуємо сільських колядників та вертепи, які заходять у хату. У мами радість і сльози на очах, бо залишилася вдовою, коли Іванкові було лише вісім років, а він з трьох її синів найстарший. Адамові, коли сім’я залишилася без годувальника, було п’ять рочків, а Віктору – лише три. Наше родинне Різдво у Настасові – дуже хвилюючі спогади. Другий Святвечір, перед Йорданом, за традицією, на запрошення владики Василія Семенюка, зустрічаємо в Тернопільській вищій духовній семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, у Великій Березовиці, а на Водохреща їдемо на Літургію і освячення води до Зарваниці.

ТЕ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ, І ТЕ, ЩО ТРЕБА 
– За 20 років подружнього життя я зрозуміла, що місія жінки полягає в тому, щоби стати не просто дружиною, а другом, однодумцем і соратником свого чоловіка. Оскільки сімейне життя – це, передусім, велика праця, то для щастя подружжю не обов’язково дивитися одне на одного, а дивитися разом в одному напрямку.
– Тетяно Іванівно, ви педагог за фахом. Не хотіли працювати за обраною спеціальністю?
– Хотіла, і деякий час працювала вчителем початкових класів. Але постала перед вибором: робити те, що хочу, або те, що треба. Я вибрала друге і жодного разу не пошкодувала. Знання, набуті в університеті, мені згодилися, стають у нагоді й тепер.

СВЯТА СПРАВА – БЛАГОДІЙНІСТЬ
– Благодійність – окремий напрямок діяльності «Агропродсервісу» та Івана Чайківського. Як ви це сприймаєте, адже, окрім турбот, справа вимагає ще й значних коштів?
– Благодійність, меценатство заслуговують схвалення, і люди вдячні за це. Що важливо, компанія та Іван Адамович не обмежуються одноразовими акціями для показу, бо хіба може бути виміряна матеріально, наприклад, допомога Денисівському геріатричному будинку-інтернату, яка триває десятиліттями. Або лікувальним закладам – обласній дитячій лікарні, районній лікарні у Козові. Буквально днями головний лікар Козівської районної лікарні Богдан Маркевич адресував подяку моєму чоловікові за подарований апарат для спаювання тканин людського тіла під час операцій. Сьогодні, коли медицина, охорона здоров’я ще не в пріоритеті органів державної влади, меценатство, благодійність дуже своєчасні. Те, що до цього причетні мій чоловік, компанія і наша сім’я, мене тішить, у благодійних заходах я також беру участь.

ЛЮДЕЙ НА ЦЬОМУ СВІТІ ТРИМАЄ ВІРА
Вражаюча подія останнього часу в селах, де «Агропродсервіс» обробляє землю, – встановлення фігури Христа Спасителя…
– Це більше, ніж меценатство. Вважаю цей факт історичною подією. Величні фігури Христа Спасителя, а їх 12, стоятимуть на роздоріжжях віки, нагадуючи прийдешнім поколінням про те, якого вони коріння-роду, яка в них віра і що треба для її утвердження. Ми всі ходимо під Богом, минаємося, а віра залишається і тримає людей на цьому світі.
Як ставитеся до того, що Іван Адамович сьогодні є кандидатом у народні депутати України, і чи готові Ви, дружина кандидата, агітувати за нього як за гідного представника в парламенті, який достойний довір’я краян?
– До кожного рішення свого чоловіка я ставлюся з повагою. За нього агітують його реальні справи і весь життєвий шлях. Він створив і створює те, чого влада досі не змогла чи не зуміла через слабкість, некомпетентність, невміння, а то й небажання попередніх обранців служити інтересам людей і держави. Іван упевнений, що з професійними представниками, які розуміють закони економічного розвитку і прагнуть добра для людей, вдасться спрямувати кермо держави у правильне русло – щоб українці жили гідно, добре заробляли, а молодь зі своїми знаннями та досвідом була потрібна на своїй землі та не шукала щастя в інших державах.

Ганна МАКУХ
Фото Ярослава СТАРЕПРАВА

Джерело: Газета “Сільський господар плюс”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *