«Мереживо витинанки відсіює зло»: тернополянка творить унікальні дива з паперу і тканини (фото)

Що можна зробити зі звичайнісінького паперу за допомогою ножиць? Новорічну сніжинку? Листівку?.. А можна «намалювати» дивовижну картину. Так-так, цілу картину, вимережану витонченими візерунками, давніми українськими символами.

Саме такі картини-витинанки творить тернополянка, вчитель математики ЗОШ № 19 Галина Дудар, пише Наш День.

Від геометрії до витинанки – один урок

Великодні та різдвянські мотиви, спасівське яблуко, дерево життя – великі сюжетні роботи, а чи звичайнісінькі закладинки до книжки, але коли бачиш їх, то аж не віриться, що це не намальовано, а вирізано. І тоді розумієш, що терпіння, уява, художній хист, дивовижна енергетика та вправні руки здатні творити шедеври.

 

Серйозно витинанкарством пані Галина захопилась не так давно – роки 3-4 тому. Хоча перша спроба була у далекому 1984-му. Тоді на уроках геометрії, аби пояснити учням, що таке симетрія, вчитель взяла аркуш паперу, ножиці та зробила витинанку.

– Я тільки-но прийшла в школу після інституту, то був мій перший клас. Аби якнайдоступніше пояснити дітям складне, згадала про витинанки. Ми ж усі вирізали сніжинки – а це ж і є симетрія. Пригадую, учням страшенно сподобалося витинати, ще й досі зберігаю деякі їхні роботи, – розповіла Галина Дудар. – А потім на батьківських зборах зробила виставку отих дитячих витинанок. Тоді ж мені потрапила в руки книга Олександра Паламарчука, проілюстрована графікою. Я «намалювала» ті ілюстрації ножицями на папері. Ще й досі зберігаю ті перші роботи, пожовтілі, але дуже дорогі моєму серцю.

 

На деякий час пані Галина закинула витинанкарство – сім’я та робота забирали чимало часу й серйозно зайнятись витинанкою не було коли. Та кілька років тому на одному з рукодільних сайтів майстриня виклала фотографії своїх отих давніх перших спроб і отримала стільки схвальних та захоплених відгуків, що знову повернулась до паперу. Спершу то були звичайнісінькі закладини до книжок.

– Коли ми зібралися на форумчанський зліт вишивальниць, то всім у подарунок привезла заламіновані закладинки-витинанки. Тоді ж зрозуміла, що потрібно робити щось серйозніше і відтоді вже взялась за сюжетні картини. Так навитинала на виставку, яка відбулась минулого року в обласному художньому музеї, – розповідає Галина Дудар.

Зазвичай, найкраще твориться вранці або ввечері, коли всі домашні ще або вже сплять, коли тиша і можна заглибитись у власні думки. Так, до прикладу, народилася серія «Вікна», тут кожна витинанка ще й має власну художню історію, і нафантазувала їх теж пані Галина.

Надихають майстриню вишиванки, народні та релігійні свята, події сьогодення, робота… До слова, на уроках пані Галина часто використовує витинанки, бо тут тобі й симетрія, й поворот, й паралельне перенесення.

Споглядаючи витинанки, розумієш, ножицями на папері можна намалювати все, лиш би терпіння та енергії вистачило. А пані Галині їх не позичати, такі люди захоплюють і надихають, бо ніколи не втомлюються пізнавати та відкривати для себе та навколишніх щось нове.

Ляльки-діти

Ще одне захоплення пані Галини – це ляльки-мотанки. Їх уже назбиралось у неї на добрячу колекцію. Секрети виготовлення ляльки-мотанки, як і витинанки, Галина Дудар пізнавала з книг, з Інтернету, на майстер-класах.

Неповторні, барвисті, прибрані у віночки чи хустини, з фартушками, кожна з них має своє ім’я: Весна, Квітка, Україночка…

– Найбільше люблю ляльку Роману, бо вона уособлює мене, – повідала майстриня. – Названа на честь моєї тітки, яка власне прилучила мене до рукоділля, навчила шити та вишивати. Тепер ось згодилось. Романа одягнена у сорочку, точно таку, яку колись мені вишивала тітка, я відтворила той самий взір.

Звичайно, сьогодні виготовлення ляльок-мотанок не дешеве захоплення, тим паче, якщо це не для продажу, а для душі. Адже матеріали з кожним днем дорожчають. Тому рідні, друзі, учні пані Галини завжди знають, що їй подарувати. А ще дуже виручають секонд-хенди, бо там можна знайти багато матеріалу для творчості.

–  Виготовляю мотанки тільки з натуральних тканин, бо здавна такі ляльки були оберегами, наші предки вірили, що льон та конопля мають магічну силу. Відтак придбала собі в одному селі старе домоткане лляне полотно, чим дуже тішусь, – розповідає Галина Дудар. – Якщо необхідно, то деякі деталі вишиваю, оздоблюю мережкою чи бісером. Також спробувала поєднати свої два захоплення і для однієї ляльки виготовила одяг у техніці витинання по тканині.

Галина Дудар свої ляльки-мотанки не продає, бо каже, що всі вони її діти, неповторні, зі своєю історією, тому з ними важко розлучатись. Інколи робить такі ляльки-мотанки в подарунок. Кілька нерозлучників уже бережуть молоді сім’ї. Проте пані Галина залюбки ділиться своїми вміннями з усіма охочими, часто проводить майстер-класи і з виготовлення ляльок-мотанок, і з витинкарства, передає свої знання й учням під час виховних годин.

– Багатьох дітей це захоплює, ми виготовляємо мотанки, робимо витинанки та оздоблюємо ними листівки, створюємо ексклюзивні запрошення на випускні. Зі своїми роботами діти їздять і на фестивалі. Так, навесні дівчатка побували у Києві на фестивалі ляльки-мотанки, а нещодавно витинанки учнів були відзначені дипломами на фестивалі-конкурсі «Червона калина» в Кривому Розі.

– А як на все вистачає часу? – запитую.

– Коли є бажання та зацікавлення, то час знайдеться завжди, – посміхаючись відповідає пані Галина. – Дивуюсь молодим людям, які за комп’ютером сидять і жаліються, що часу бракує. Мені бракує часу хіба що на нові захоплення, бо постійно намагаюся вчитися, багато читаю, подорожую, фотографую, веду блоги…

І насамкінець

«Витинаю мрії крила» – таку назву мав майстер-клас, який Галина Дудар проводила для своїх учнів. Діти вирізали метеликів і розповідали про свої мрії. У всіх вони різні. А пані Галина у дитинстві мріяла бути першою вчителькою. І хоч батько трішки скоригував її плани, тож вступила вона на фізмат, а не на факультет початкового навчання, та сьогодні завдяки своїм захопленням майстриня відкриває дивовижний світ прекрасного для багатьох і для когось є першим вчителем у мистецтві витинанки та виготовлення ляльки-мотанки.

Оксана ХОМА, Наш День