Людмила Гурченко: історія життя

30 березня на 76-му році життя померла легенда радянського кіно, народна артистка СРСР Людмила Гурченко. Причиною смерті ЗМІ називають серцевий напад.

Дитинство

Людмила Гурченко народилася 12 листопада 1935 р. у Харкові й була єдиною дитиною в сім’ї. Її батько Марко Гаврилович працював забійником на копальні, трохи провчився в музично-драматичному інституті, виступав як баяніст на різних масових заходах від Палацу піонерів, був завгоспом у науковій бібліотеці ім. Короленка. Мати акторки, Олена Олександрівна, москвичка з “дворян давнього роду”, яка була вихована в суворості й отримала гарну освіту, вела гуртки художньої самодіяльності.

1941 р. батько добровольцем пішов на фронт, пройшов усю війну з концертною бригадою. Шестирічна Людмила залишалася з мамою в окупованому Харкові.

Після звільнення міста Людмила пішла до школи. Восени 1944 р. склала іспити до музичної школи ім. Бетховена в “клас охорони дитячого голосу”. На прослуховуванні вона виконувала “пісню з жестикуляцією”. Педагоги ридали від сміху. Дівчинку зарахували в “майбутні акторки”. В музичній школі говорили, що вона “пече пісні, як млинці”, навчаючись усього на ходу. Вже тоді Людмила любила тільки співати, “теорію музики відразу ж забула, а до гармонії так і не дійшла”. У задушливому, забитому людьми вагоні маленька Людмила дала свій перший концерт на замовлення, за який захоплені попутники “хто скільки може заплатив”. Це був її перший заробіток. Усі гроші пішли на оплату музичної школи. У вересні 1945 р. додому повернувся батько.

Робота

У 1953 р., після закінчення десятирічки, поїхала в Москву – і вступила у ВДІК, який закінчила у 1958 р. У кіно дебютувала в фільмі Яна Фріда “Дорога правди” (1956 р.). Того ж року на екрани вийшла новорічна комедія молодого на той час режисера Ельдара Рязанова “Карнавальна ніч” з Гурченко в головній ролі.

Серед найкращих робіт актриси – стрічки “Двадцять днів без війни” Олексія Германа, “Сибіріада” Андрія Міхалкова-Кончаловського, “П’ять вечорів” Микити Міхалкова, “Вокзал для двох” Ельдара Рязанова, “Кохана жінка механіка Гаврилова” Петра Тодоровського, “Польоти уві сні і наяву” Романа Балаяна. Загалом Гурченко знялася у близько ста фільмах. Народна артистка СРСР (1983 р.). Авторка книг “Моє доросле дитинство”, “Аплодисменти” і “Люся, стоп!”. Світ побачили і кілька платівок із піснями у виконанні артистки.

Гастролювала з музичними концертами в Америці, Австралії, Німеччині, Болгарії, Австрії. Державна премія Росії (1994). Автор книги “Моє доросле дитинство” (М., 1982).

Кохання

Людмила Гурченко була заміжня п’ять разів. Перший шлюб – “студентський”, зі сценаристом та істориком Борисом Андронікашвілі. У пари є донька Маша (народилася в 1959 році).

Другий шлюб – “творчий”. Чоловіком Людмили Гурченко був актор Олександр Фадєєв. Наступний шлюб – “скандальний”. Третім чоловіком Гурченко став відома особистість у СРСР – співак Йосип Кобзон. Союз тривав недовго, і вони не люблять про це згадувати.

Четвертий шлюб – “для душі”, з музикантом Костянтином Купервейсом.

П’ятий – “з кохання”. Останній раз була Людмила Гурченко заміжня за продюсером Сергієм Сеніним, з яким познайомилася під час зйомок фільму “Секс-казка”, потім вони продовжили стосунки на зйомках фільму “Кохання”, після завершення яких вирішили більше не розставатися.

Крилаті фрази Людмили Гурченко:

“Я живу і працюю для вас! Коли я в кадрі, я відчуваю, як ви посміхнетеся або заплачете, дивлячись на екран. А коли я виходжу на сцену і чую ваші оплески – о! Це для мене як зліт у небо, як змах крил, як наркотик, як горілка, як адреналін!

Жіночий організм – це вам не гармошка: потовстішаю – схудну, потовстішаю – схудну … Треба тримати себе в руках.

Щось я не зустрічала акторів з легким характером, якщо, звичайно, професія володіє ними повністю.

У цій професії (материнство) втрати не надолужиш.

У мистецтві відстанеш – не наздоженеш. Просто сходиш з дистанції. Стати чемпіоном через десяток з гаком років жодному спортсмену не вдавалося.

Слово “щастя” схоже на “зараз”, а тому воно не може бути чимось постійним.

Минуле, як би воно не віддалялося, живе всередині.

Вже в чотирнадцять років я точно знала, що навчити співати і грати – неможливо.

Хочеш вижити – вмій терпіти.