Сексуальне рабство: чому постраждати може кожен?

Школярка Катерина (імена потерпілих змінені з метою дотримання їхнього права на конфіденційність), як і багато інших подібних їй жертв, потрапила до сексуального рабства не з власної волі. Її батько помер, мати виїхала на заробітки за кордон, однак не підтримувала Катю і її бабусю матеріально (вирішила витрачати зароблені кошти вже на нову родину). Таким чином, грошей дівчині не вистачало, тож дуже привабливою видалася пропозиція сусідки Валентини заробити влітку у Києві нянею.

Разом з іншою неповнолітньою Катю відвезли до столиці. Те, що за дітьми вона не доглядатиме, дівчина збагнула вже під час зустрічі із «роботодавицею». Дівчат примусили працювати повіями на Кільцевій дорозі Києва. Будь-яка спроба втекти жорстоко каралася. Більше того: «покарання» злочинці знімали на відео, щоб інші дівчата не спробували втекти.

Катю врятував один з «клієнтів», який купив їй квиток до міста, де проживала тітка дівчини. Звідти Катя незабаром вирушила додому. Оскільки на телефонні дзвінки «підлегла» не відповідала, колишня сусідка Валентина вирушила на її пошуки. Правоохоронці затримали злочинницю вже біля будинку неповнолітньої.

…14-річну Олю до порнофотографа привела її… хрещена мати. Оскільки «спеціалізацію» чоловіка нанашка не знала, ніяких злих намірів щодо своєї племінниці не мала — хотіла тільки, щоб дівчина спробувала себе як модель і потім мала добрі перспективи в столиці. Фотограф порадив кілька так званих фотосесій: мовляв, дівчина вродлива, з такою працювати — одне задоволення. Батьки раділи тому, як доньку нахваляє стороння людина, й особливо не опирались. Вони навіть не здогадувалися, що чоловік використовує Олю та кількох інших дівчат її віку в порнографічних фотосесіях, які потім з’являлися в інтернеті. Дівчина ж мовчала, бо боялася, що фото побачать в її містечку. «Фотосесії» тривали майже рік — доки злочинця не затримали правоохоронці. Оля покинула школу, не закінчивши навіть 9 класів. Нині, в 17 років, вона має серйозні проблеми зі здоров’ям і скалічену психіку.

Жертви обраховуються десятками тисяч

Такі історії інколи з’являються на сторінках кримінальної хроніки та обурюють аморальністю злочинців і необачністю жертв. За даними представництва Міжнародної організації з міграції в Україні, понад 110 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року. А в Міністерстві внутрішніх справ України звітують, що вже у 2010-му співробітники МВС виявили 337 злочинів, які підпадають під ст. 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини». Із них більшість випадків стосується або трудової, або сексуальної експлуатації.

У Міжнародній організації з міграції (МОМ) розповідають, що жертвою сексуальної експлуатації може стати кожен, незалежно від статі, здобутої освіти чи спеціальності. «Переважно це жінки від 18 до 24 років. Але, повірте, злочинці можуть завербувати будь-кого. До сексуального рабства потрапляють навіть люди одружені, з вищою освітою і попереднім досвідом роботи. Всіх жертв сексуального рабства вирізняє одна спільна риса — довірливість», — зауважує Оксана Горбунова, заступник координатора програми протидії торгівлі людьми представництва Міжнародної організації з міграції в Україні (у 2010 році до МОМ звернулося понад 370 жертв сексуальної експлуатації).

Експерт наголошує на тому, що вкрай важливо остерігатися підозрілих пропозицій роботи, адже більшість жертв сексуального рабства свого часу повірили в обіцянки високої зарплатні, вигідних умов праці тощо. «Головне — агенція з працевлаштування чи безпосередньо роботодавець повинні мати належні документи, наприклад, ліцензію. Інколи злочинці навіть пропонують підписати контракт, але він фіктивний, не має ніякої юридичної сили. Тож якщо виникають якісь підозри, варто або не погоджуватися на роботу взагалі, або звернутися за допомогою, скажімо, до державних установ чи громадських організацій, які могли б перевірити роботодавця або посередника, надати консультацію», — додає пані Оксана.

Заробітки жертв сексуальної експлуатації «символічні». Правозахисники розповідають, що навіть коли злочинці віддають їм гривень 40-50 з їхнього добового заробітку, то лише для того, аби в майбутньому, якщо потерпіла заявлятиме до правоохоронних органів за фактами її експлуатації, «роботодавці» змогли представити свої аргументи: мовляв, їй же платили певні гроші.

У МВС розповідають, що потерпілі від сексуальної експлуатації часто або не мають можливості звернутися до правоохоронних органів, або просто бояться. «Зазвичай ми не чекаємо, поки потерпілі звернуться до міліції, адже в більшості випадків жертви бояться помсти з боку злочинців», — зазначає Олександр Кравченко, старший оперуповноважений в особливих справах Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми.

Для злочинців головне — залякати «підлеглого»

Найчастіше до пастки злочинців потрапляють українські жінки з сіл та містечок, де зазвичай бракує потрібної інформації (особливо в момент прийняття рішення про нове місце роботи). Це також мешканці тих регіонів, де постійно бракує роботи. За даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології, проведеного у 2008 році, факторами вразливості до внутрішньої торгівлі людьми в цілому чи сексуальної експлуатації зокрема є, перш за все, бідність, безробіття або низький рівень доходів, молодий вік та неосвіченість.

Не менш важливо розуміти поширену схему сексуальної експлуатації. Коли мова йде про транскордонну торгівлю людьми, мета злочинців полягає в тому, щоб перетворити жертву на розгублену та беззахисну: її перевозять у незнайоме середовище (де зазвичай переважають чужа мова та культура), вилучають документи тощо. Коли йдеться про внутрішню торгівлю людьми, зазначає Оксана Горбунова, механізм приблизно той самий. Хоч жертва і перебуває в знайомому їй мовному середовищі, її залякують, їй погрожують і часто ізолюють від будь-яких «небезпечних» контактів. «Дуже часто людину від самого початку заганяють у борги, щоби було легше нею маніпулювати», — додає експерт і радить: «Якщо ви чи ваші близькі потрапили в сексуальне рабство, перше, що важливо зробити, — це подолати страх. Злочинці повинні бути покарані».

Олена РЕМОВСЬКА, “Вільне життя плюс”

До кого звернутися за порадою та допомогою?