Шість годин безперервного літературного збагачення витримала тернополянка у Львові

Традиційним логічним завершенням Форму видавців для мене є Ніч поезії та музики.

Два десятки найкращих поетів та чотири музичних гурти, 6 годин безперервного літературного збагачення… але цього року, все було не так як завжди.

Десь у п’ятницю зранку я відчула, що таки «добігалася».  Нестримний потік Ніагарського водоспаду з мого чарівного носика, на який я витратила з півлісу серветок,  близько двох пачок льодяників для горла, чай з шипшини, м’яти, липи, імбиру  – власноруч зібринх (імбир я купила, бо  біда, не росте в Теребовлі), які я урочисто заприсяглась тримати до зими, не допомагали.  Ну я й взялась до більш радикальних засобів – пиво, а що вже втрачати?

Про те, що в суботу  зранку, я була просто мертва, годі й говорити.  Але навіть мертвою я таки відвідаю ніч, яку чекаю протягом року.  Перед  подією, я з коліжанками пішла лікуватися чаєм та медовухою, і  мене це на певний час врятувало.  Коли вже нарешті зібралася ціла компанія і ми купили усе, що було потрібно (так-так, ви не помилились, деякі вірші без «гарячого» ну просто не перетравити) нас чекали певні трабли: виявляється загальна акредитація з Форуму не діє на НІЧ ПОЕЗІЇ ТА МУЗИКИ. Як каже мій знайомий «то не головне в житті», але настрій був зіпсований, бо наші справжні українські жлобські душі вимагали справедливості. З горем-пополам ми відвоювали останні квиточки, припаркувались і тут почалося… 

Спочатку було весело, але що далі за північ, то нудніше ставало… алкоголь дуже скоро закінчився, бо на початок поставили поетів з Данії, Швеції,  та інших північних країн, а їх ми взагалі не могли зрозуміти, та коли на сцену вийшов польський гурт, і почав репувати … Музика була дуже класна, але ми засилали від польського швидкого речитативу…   До екстазу довів вірш якоїсь скандинавської пані… я його цілком не відтворю, але це було щось на кшталт:

«…Іоано, ти негарна,

   Петре, ти негарний,

   Василю ти негарний (імена я змінила бо не запам’ятала авторських, простіть мене за цей гріх)

   Олю ти негарна,

   Віко ти неграна,

   Іване ти неграний,

   Женю ти теж негарний,

   Катю ти негарна,

   І ти Джесіко теж неграна,

   Майкле ти негарний,

   Ендрю, ти взагалі страшний…»

 

Думаю ви зрозуміли про, що віршик…   з залу якийсь хлопець вигукнув «Браво» ,  всі зайшлися диким реготом і аплодували… стоячи! Звичайно, в парубка просто ідеальне почуття гумору.

Нарешті на сцену виходили наші рідні: Андрухович, Жадан, Іздрик.

 От під час виступу Жадана мене накрило,  тобто піднялась температура,  мабуть від пережитих емоцій і вражень за вечір.  Жодне таксі не мало наміру приїхати і забрати мене з подругою додому, тому близько другої ночі, так і не досидівши до кінця, ми вирушили в 20-хвилинну захоплюючу подорож «пішкарусом» парками і глухими вулицями Львова. Зате, такого місяця, як того вечора я ще ніколи в житті не бачила. Великий-превеликий,  жовтий – прежовтий.

Що буде наступного року не знаю, але вже не так чекаю Ночі поезії та музики, і не так надіюсь, як цього.

До речі, ніхто до кінця з моєї компанії так і не досидів, а нас було восьмеро, і всі ми трохи схибнуті =).

 

                                                                                                                  Текст, фото:  Анна-Лілія Кокора

Comments are closed.