Тернопільський письменник Олександр Вільчинський закінчує новий роман

Перші проби пера – у шість років. Письменник Олександр Вільчинський розповів в опитуванні бібліотекарки Ірини Федорович про першу прочитану книгу. Нею стала казка Івасик Телесик. Нині автор новел, оповідань, повістей і романів любить перечитувати “Фієсту” Ернеста Хемінгуея, вірші Тараса Федюка, Василя Терещука, оповідання Микола Рябчука “До Чаплі на уродини”. А сам закінчує роман про пам’ять роду.

– Один день із життя Марії, яка на старість почала втрачати пам’ять, діагноз невідворотній, а також про її сина і племінника, які той день проводять разом із нею і мимохідь начеб вертаються в дитинство, сподіваючись, що це хоча б трохи стримає її хворобу… А ще в цій історії межа між життям і смертю деколи настільки стерта й умовна, що мертві начеб десь зовсім поряд, а живі почуваються серед них краще, ніж серед інших живих… А ще в селі з’являються “чорні археологи”, з того, власне, все й починається, цим і закінчується… За той день кожен відкриває щось нове в іншому, але і в собі також… Роман про пам’ять роду і просто пам’ять, що то зникає, то з’являється, коли згадується зовсім не те, що хочеш, а те, що хочеш ніяк не згадується… Коли оживають давні легенди і “скелети в шафі”, коли час начеб зупиняється, а простір згортається до яйця индички, яке та, втім, ніяк не може висидіти, альбому із старими фотографіями і материнської любові, що не минає, – розповідає автор Олександр Вільчинський.

З читачами Олександр Вільчинський ділиться  рядками вірша улюбленого поета Тараса Федюка

Акація цвіте.
Вздовж моря і вздовж літа.
В густий зелений парк
Ліг вечір золотий.
І духовий оркестр,
Неначе гроно цвіту,
Яке упало з віт —
Оркестр духовий.

Цей пляжик приміський —
Екзотика суцільна…
приїжджих — Боже мій,
Та і своїх — дай Бог!
Романтику морську
Піратську і вітрильну
Пісками замело
І вкрив солоний мох…

Ну що ж… І пожурюсь.
І щось собі колишнє
Поідеалізую під небом горілиць…
Лиш пригорща циган,
Як і колись, курличе
Над руки золоті
Сибірських молодиць.

Трьох греків вже нема.
Романтики скелетик —
Шаланда на піску,
В якій кефалі — нуль…
І тихо відплива
В Одесу недалеку
Старезний катерок,
Що зветься “Ліверпуль”.

Джерело: Тернопільський читальний клуб