Україна без Галичини перестане бути Україною, – Остап Дроздов

Цікаве питання задала газета “День”: чи може Галичина народити нову політичну силу загальнонаціонального масштабу?

Я стояв і стою на позиції, що будь-який галицький проект ніколи не стане загальнонаціональним. Не тому, що Галичина політично слабка, а тому що Україна безнадійно хвора. Зовні може виглядати, що Революція неабияк зблизила Галичину й Україну, і наші брати українці глибоко перейнялися галицькою візією країни. Проте насправді все дещо по-іншому. Це не Україна наблизилася до Галичини – це Галичина вкотре нав’язала себе всій країні. На щастя, цього разу – з цілком позитивним і корисним поривом докоріннних змін.

Революцію породила яксамраз Галичина. Всі решта лише її підтримали (або не підтримали), приєдналися (або не приєдналися), підхопили (або не підхопили). Але! Це не Україна захотіла бути іншою – це Галичина захотіла, аби Україна стала іншою.

Я нікого не ображаю, але треба пам’ятати, що галичани, легкі на підйом, почали першими в той час, коли решта країни тихо вичікувала, хто ж першим почне. Галичина повстала не проти Януковича – а проти України, яка добровільно лягла під Януковича і готова була його терпіти. Галицьке повстання заразило всіх решту, хто теж захотів вичавити з себе національний терпець. Хтось мусів був почати. Цим «кимось» виявився не Данєцк, не Кієв і не Днєпр – а Галичина, яка розтермосила летаргічну Україну.

За 22 роки перебування у складі українськї держави-монстра Галичина сповна стала Україною. Тому тепер, після такого подвигу галичан, Україна повинна попрацювати над собою і хоча б трішечки стати Галичиною. В значенні – активною, претензійною, ініціативною і відкритою. Я багато разів це повторював: Галичина запросто може самодостатньо існувати без України, бо завжди залишиться Галичиною. А от Україна без Галичини перестане бути Україною.

Революція – це вклад галичан у ту Україну, в якій вони хочуть жити. Інша – категорично не влаштовує. Ця інша, яка не влаштовує, якраз починає формуватися.

Умовна «галицька партія» може теоретично мати успіх лише в країні, де немає Юго-Востока та інших інфікованих регіонів, де замість мозку георгіївська стрічка. Започатковуючи будь-який масштабний проект, галичани приречені розбитися об стіну тих регіонів, які ніколи не сприймуть галицький світогляд. Тому нічого загальнонаціонального не вдасться зробити. І цього не потрібно. Я – категорично проти галицького проекту в масштабах України.

А от започаткувати масовий неполітичний громадянський рух, який не дасть загинути основним вимогам Майдану, – цілком під силу. Галичани ніколи не здобудуть голоси Юго-Востока. А от пропагувати концептуальні ідеї перезаснування ущербної держави – вкрай треба. Наприклад, замість формальної заміни прізвищ освоювачів держбюджету – вимагати наново перезаснувати всі державні системи. Або унеможливити неминуче «скурвлення» так званої нової влади, яка такою аж ніяк не є. Або – запровадити щільний громадський контроль за кожною дією політиків та кожною копієчкою.

Це може здійснити лише масовий неполітичний рух, довіра до якого буде високою в усіх кутках України. Навіть зародившись у Галичині, цей рух зможе уникнути звинувачень – мовляв, знову галицаї вчать усіх жити. Галичина уже задала новий порядок денний всій країні. Треба тепер у не партійний, а громадянський спосіб довести до кінця все почате.

Остап Дроздов