«Проблема не в собаках, а в людях»: Ольга Щаслива про відповідальність власників, війну та історію Сармата
Ольга Щаслива понад 10 років служби кінологом і 10 років цивільного життя навчає людей не просто дресирувати собак, а розуміти їх. Після переїзду до Тернополя вона започаткувала «ПесоДвіж» — спільноту власників собак, де вчать читати мову тіла тварин, правильно взаємодіяти з ними та формувати культуру відповідального співжиття у місті.
На її думку, головна проблема полягає не в собаках, а в людях. Безвідповідальність власників, вигул без повідків, відсутність соціалізації, купівля собак «для дітей» і небажання вчитися самим часто стають причиною конфліктів, яких можна було б уникнути.
В інтерв’ю «Погляду» Ольга Щаслива розповіла, чому виховувати потрібно насамперед власника, як війна вплинула на поведінку собак, чи можна скоригувати характер дорослої тварини, чому не кожному варто заводити собаку та поділилася особистою історією службового пса Сармата, яка не залишає байдужим.
- Звідки у вас така любов до собак?
З дитинства. Воно було непростим. Собаки стали для мене тим місцем, куди хотілося втекти, де я почувалася спокійно й у безпеці.
- Де навчалися кінології?
Починала ще в Луганську. Там проходила перші навчання, а далі було багато практики, додаткових курсів і постійної роботи із собаками. Через мої руки пройшло дуже багато тварин, і саме практика дала мені найбільший досвід.
«У Тернополі бракує культури відповідального ставлення до собак»
- Як у Тернополі з’явився «ПесоДвіж»?
Тернопіль – дуже класне місто. Тут справді комфортно жити, але, на мою думку, нам бракує культури відповідального ставлення до собак. Насамперед – культури поведінки власників зі своїми улюбленцями у громадських місцях.
Для мене це дуже болюча тема. Я постійно бачу ситуації, коли собаки без повідків кидаються на інших собак, коли власники не контролюють своїх тварин, коли собаки просто не соціалізовані. На жаль, таких випадків у Тернополі дуже багато.
Коли я почала активно вести Instagram, до мене почали звертатися власники собак. Саме тоді й народилася ідея «ПесоДвіжу».
Я дуже вдячна команді кафе «Буде солодко», яка надала нам літній майданчик для зустрічей. Ми збираємося разом із собаками, вивчаємо їхню мову тіла, розбираємо різні життєві ситуації, говоримо про поведінку тварин і помилки власників. Я відповідаю на всі запитання, які виникають у людей, і допомагаю їм краще розуміти своїх улюбленців, також провожу онлайн консультації.
Моя головна мета – не просто навчити собаку виконувати команди. Я хочу, щоб людина навчилася бачити й розуміти свого собаку. Тоді між ними з’являється довіра, а спільне життя стає комфортним і для них, і для оточення.
«Собака – не подарунок дитині»
- Які помилки найчастіше допускають власники собак?
Їх дуже багато. Найбільша помилка – сприймати собаку як річ або ресурс. Насправді це жива істота, партнер і член сім’ї.
Ще одна дуже поширена історія – купувати собаку дитині. Дитина дуже просить, батьки погоджуються, а потім кажуть: «Ти ж хотіла собаку – тепер сама її вигулюй».
Але дитина не готова до такої відповідальності. Вона не знає, як поводитися із собакою, що робити, якщо на її улюбленця нападе інший пес без повідка, як діяти у стресовій ситуації. Наслідком можуть стати психологічні травми і для дитини, і для тварини.
Саме тому я багато працюю з дітьми. Разом із пані Наталією Орищак ми проводимо заняття в дитячьому таборі, де говоримо про відповідальне ставлення до собак.
Іноді я навіть спеціально ставлю дітям запитання так, щоб вони самі зрозуміли: зараз вони ще не готові взяти на себе таку відповідальність.
Я вважаю, що краще не купити собаку взагалі, ніж узяти її без усвідомлення відповідальності. Собака – не іграшка і не подарунок. Це жива істота, життя якої повністю залежить від людини.
«Я працюю із собакою через її власника»
- Ви прийшли на інтерв’ю зі своїми собаками. Вони дуже спокійні й зовсім не заважають. Це результат навчання?
Саме так. Вони не стрибають на людей, не нав’язуються, не гавкають без потреби й не створюють дискомфорту. Для мене це справжній кайф.
Саме так я бачу життя із собакою. Коли ти можеш узяти її із собою практично будь-куди, і вона не створює проблем ні тобі, ні оточенню.
Завести собаку – це лише перший крок. Набагато важливіше навчити її жити поруч із людиною так, щоб це приносило радість обом. Я справді щаслива, коли бачу, що мої собаки не лише добре поводяться, а й приносять користь людям.
- Чим групові заняття відрізняються від індивідуальних?
На групові заняття потрапляють лише мої клієнти, з якими ми вже пройшли індивідуальну роботу. Спочатку я знайомлюся із собакою, вивчаю її характер, особливості поведінки, працюю окремо з власником. І лише після цього ми переходимо до занять у групі.
- Кажуть, що виховувати потрібно не лише собаку, а й її власника. Наскільки це відповідає дійсності?
Я взагалі працюю із собакою через власника. По-іншому не працюю.
Мені не можна просто віддати собаку зі словами: «Навчіть її, а потім поверніть». Такого формату роботи в мене немає.
Я навчаю людину читати свого собаку, розуміти його сигнали, правильно взаємодіяти з ним і будувати здорові стосунки. Тому мій підхід підходить не всім
«Будь-яку поведінку можна скоригувати»
- З якими проблемами найчастіше до вас звертаються власники собак?
Найпоширеніша проблема – сепараційна тривога. Тобто собака не може залишатися вдома сама: гавкає, виє, дряпає двері або нищить речі.
Також дуже часто звертаються через поведінку на прогулянках: собака тягне повідець, не вміє спокійно йти поруч, реагує на інших собак, гавкає або проявляє агресію.
- Чи можна соціалізувати дорослого собаку?
Після року-півтора ми вже говоримо не про виховання, а про корекцію поведінки. Повністю змінити собаку неможливо, але скоригувати її поведінку – цілком реально. Саме з такими випадками я й працюю.
- Чи є породи, з якими працювати складніше?
Насамперед усе залежить від людини. За умови свідомого підходу можна працювати практично з будь-якою собакою.
«Війна змінила не лише людей, а й собак»
- Як війна вплинула на поведінку собак?
Дуже суттєво. Сьогодні вже існує поняття «кортизолові цуценята». Йдеться про собак, які народжуються від матерів, що всю вагітність прожили під постійними обстрілами.
Хронічний стрес впливає на розвиток майбутніх цуценят, тому вони нерідко народжуються більш тривожними, і з ними доводиться набагато більше працювати.
На жаль, є розплідники у прифронтових регіонах, де тварин не евакуйовують, а продовжують розводити й продавати по всій Україні. Наслідки такого стресу можуть супроводжувати собаку все життя.
«Перш ніж заводити собаку, поставте собі три запитання»
- Які три головні питання варто поставити собі перед тим, як заводити собаку?
Перше – скільки часу ви справді готові їй приділяти?
Друге – чим ви готові пожертвувати, адже поява собаки обов’язково змінить ваш спосіб життя.
І третє – чи готові ви взяти на себе повну відповідальність за цю тварину та відстоювати її інтереси.
«Проблема не в собаках, а в людях»
- На вашу думку, чи змінилася культура утримання собак в Україні за останні роки?
Якщо чесно, я не бачу кардинальних змін.
Досі дуже багато людей безвідповідально ставляться до тварин. У селах часто не стерилізують собак, натомість простіше викинути небажаних цуценят або залишити коробку з ними на вулиці. Потім волонтери змушені їх рятувати, вигодовувати й шукати їм дім.
Це нескінченне коло. Особливо багато покинутих собак зараз у прифронтових регіонах.
На мою думку, вирішення цієї проблеми – стерилізація та відповідальне ставлення до тварин. Допомогти кормом чи грошима може багато хто. Але набагато важливіше не допустити появи небажаного потомства.
Водночас потрібно розуміти, що не кожній безпритульній собаці буде краще в притулку. Якщо вона кілька років прожила на вулиці, клітка може стати для неї величезним стресом.
Мені дуже прикро, що люди часто готові заплатити десятки тисяч гривень за породистого собаку, але не готові витратити час, щоб навчитися правильно поводитися з твариною і дати шанс собаці з притулку.
Я завжди підтримую адопцію, але за однієї умови – поруч має бути кінолог. Якщо ви вирішили взяти собаку з притулку, обов’язково проконсультуйтеся зі спеціалістом. Це значно збільшить шанси, що людина й собака стануть справжньою сім’єю.
«Віддай мені Сармата»: історія собаки, яку Ольга пам’ятатиме все життя
- Найрозумніший собака, якого ви зустрічали?
Це мій Сармат. Мій службовий пес.
Він з’явився в моєму житті після переїзду до Херсона. Ми приїхали туди 29 січня, знайшли житло, а вже 13 лютого Сармат був зі мною.
Це найрозумніший і найкращий собака, якого я коли-небудь знала. Він чудово ніс службу.
Коли Херсон опинився в окупації, Сармат залишився там. Увесь цей час я підтримувала зв’язок із людьми, які про нього піклувалися. Після деокупації перше, що я зробила, – поїхала до нього.
Наші військові вивезли його з окупованої території, а згодом він жив у родині колишнього військового, який мав двох дітей. Для мене це було справжнім відкриттям: службовий пес, навчений затримувати людей, прекрасно жив у сім’ї з маленькими дітьми, слухався нових господарів і повністю їм довіряв.
Я дуже хотіла забрати його до себе, але жила на орендованій квартирі в Тернополі. Ті, хто орендує житло з тваринами, знають, наскільки це непросто. Тому я зрозуміла, що маю знайти для Сармата людину, яка зможе дати йому гідне життя.
І тоді сталося те, що я називаю долею.
Мені наснився чоловік, який ще у 2014 році допоміг нам виїхати з Луганщини. Ми не спілкувалися багато років, я навіть не знала, чи він живий. Знала лише його ім’я. Завдяки добрим людям мені вдалося його знайти.
Я зателефонувала йому і під час розмови дізналася, що його службовий пес, з яким він розміновував Бучу, загинув.
Я розповіла історію Сармата.
За кілька годин він передзвонив і сказав лише одну фразу:
«Віддай мені Сармата».
Я без вагань відповіла: «Так».
Від весни 2023 року Сармат знову ніс службу разом із ним. Я ще встигла приїхати до них у Кам’янець-Подільський. Тоді відчула, що, мабуть, бачу свого собаку востаннє, тому попрощалася з ним.
7 квітня цього року мені повідомили, що Сармата не стало.
Його кремували, а прах поховали на території Межигір’я.
Я дуже хочу туди поїхати. Мені здається, що саме там зможу поставити останню крапку в нашій історії.
Бліц
- З якої команди варто починати навчання собаки?
Із команди «До мене».
- Що собаки не пробачають людям?
Безвідповідальності.
- Чи можна перевиховати будь-якого собаку?
Я б не говорила про перевиховання. Це корекція поведінки. І вона можлива — любов’ю, терпінням і системною роботою.
- Хто кого виховує більше – людина собаку чи собака людину?
Собака людину.
- Яку одну пораду ви дали б кожному, хто мріє про собаку?
Дуже добре подумайте, перш ніж заводити собаку. Собака – це ваш партнер на найближчі 12 років. Людей ми змінюємо значно частіше.
- Як вас знайти?
Через мою сторінку в Instagram — @kinolog.te. Там не лише про собак, а й про мене, мій досвід і той шлях, який зробив мене такою, якою я є сьогодні.
Спілкувалася Надія Греса
