Чортківчанин Олег Марчак знімає іншопланетні пейзажі у інфрачервоному діапазоні

Фото Володимира Тиховича

«Моя серія «Теплі фото» — фото, зняті камерою в інфрачервоному діапазоні. Це саме та частина спектру, яку людське око не бачить. Інфрачервона частина спектру — це тепло. Те тепло, яке ми так сильно хочемо відчувати взимку, і те що так іноді дошкуляє влітку,— пояснює Олег Марчак. — На цих фото синь неба часто перетворюється в чорну порожнечу космосу, а зелень випромінює світло. Насправді листя просто відбиває інфрачервоні промені, хмари розсіюють їх на сто відсотків, тому і перші, й другі світлі, а ось предмети, що поглинають інфрачервоний спектр — нагріваються, і на фото вони темні, іноді повністю чорні. Тому на фотографії в інфрачервоному діапазоні виникають доволі цікаві, незвичні, драматичні картини. А іноді картинка видається іншопланетним пейзажем».

Зараз світлини Олега Марчака можна переглянути у нього на сторінці Фейсбуку, а вже незабаром, на день Чорткова, можна буде оглянути їх вживу на виставці.

Пане Олеже, коли ви захопились інфрачервоною фотографією?

— Перші спроби познімати в незвичних частинах спектру були доволі давно. В інфрачервоному діапазоні вперше спробував фотографувати, мабуть, в роках так дві тисячі другому-четвертому. Перший повністю переобладнаний фотоапарат під інфрачервону зйомку в мене з’явився у дві тисячі п’ятому році. Декілька робіт, зроблених тоді, навіть мали міжнародні нагороди. Але так, аби знімати серйозно в цій техніці, тоді не стало чи то натхнення, чи то терпцю. Але вже друге літо поспіль я знімаю в «теплому» діапазоні чи не більше, ніж звичайним апаратом.

— Для такої зйомки потрібна спеціальна камера?

— Камера звичайна цифрова… з невеличким але. Сучасні цифрові фотоапарати конструюють власне так, щоб вони були мінімально чутливі до інфрачервоних променів. Тому, якщо використовувати лише фільтр, який пропускає ці промені, то знімок зробити звичайно можна, але на великих витримках. Тому про оперативну зйомку не йдеться, а рухомі об’єкти взагалі розмиваються. Тому я з надцятої спроби (не всі камери підходять для такої модернізації) все ж зміг отримати фотоапарат, що «бачить» виключно інфрачервоні промені.

— Що найбільше приваблює у такому фотографуванні?

— Невідомість. Невизначеність результату. Наскільки вдався кадр, можна оцінити лише при перегляді вдома. А до зйомки можна тільки передбачати, як виглядатиме відзняте, адже інфрачервону частину спектру ми не бачимо. Це якоюсь мірою нагадує традиційну плівкову фотографію, де результат бачиш лише в лабораторії.

— Яка різниця між зйомкою у звичайному та інфрачервоному режимі?

— Як вже казав: невизначеність. Але якраз це дає можливість не тільки передати щось своє, а й звернути на це увагу глядача.

— Особливо ефектний вигляд на таких фотографіях мають хмари та зеленина. Розкажіть, як добирали об’єкти для «Теплих фотографій».

— Усе приходить з часом. Але є інтернет і майстри, котрі в цьому жанрі працювали до мене. Тому не всі шишки набивав сам, дечого вчився з чужого досвіду. Не все переймаю, дещо роблю по-своєму. Але основним об’єктом є пейзаж. Зелень світиться життям, камінь сірий і стабільний, як сам час. А ось іржавий метал часто просто чорний. Небо настільки глибоке, як космос, а у воді відчувається прохолода. Власне тому частіше знімаю пейзаж. Адже в ньому те, що світле, як правило, — життя, те, що темне — або глибина, або щось взагалі неживе. Часто пейзаж має настільки незвичний вигляд, що мозок відмовляється інтерпретувати його як щось знайоме. Тому декому ці знімки видаються схожими на іншопланетні.

— Буває так, що ви бачите пейзаж і розумієте — от він для інфрачервоної зйомки, а цей — тільки для звичайної?

— Так, звичайно. Більшість інфрачервоних фото, якби були зняті традиційно, то не мали б життя взагалі. І навпаки — дуже цікавий пейзаж у інфрачервоному діапазоні часто стає плоским і нецікавим.

— У ваших міських пейзажах мені найбільше подобається контраст чітких ліній фасадів будинків та хаотичність листя, його живість. А що приваблює вас у місті?

— Тут нічого нового, але якщо хаотичність природи світиться, а геометричність архітектури темна і стабільна, тут це набагато помітніше. Але в місті, на відміну від полів і лісів, існує інше життя, життя людей ну і технологій. Міста значно динамічніші, ніж природа.

— Чи експериментували із портретами у цьому спектрі? Які плюси/мінуси роботи у ній?

— Звичайно пробував. І скажу — портрет не для інфрачервоної фотографії. Ми звикли сприймати людей такими, як бачимо. В інфрачервоному спектрі шкіра стає мармуровою, а білки очей — темними. Не найвдаліший варіант, як на мене (сміється — А. З.)

— Серія «Теплі фото» складається зі світлин, зроблених на Чортківщині. Мабуть, такий незвичний спосіб бачення дав нагоду пізнати край по-новому?

— Направду не тільки на Чортківщині. Я за два роки відвідав кілька країн і кілька регіонів України. Але думаю, що експозицію буду формувати власне з тих фото, що робив вдома. Їх не тільки більше, а й вони цікавіші місцевому глядачеві.

А, щоби «пізнавати по-новому», не конче знімати, потрібно частіше відриватися від буденності, спостерігати і не лінуватися. Коли не зможу побачити хоч би щось нове, то буду знати — пора на пенсію (сміється — А.З.).

Що ж до виставки на день міста, то на ній представлю 60 робіт. Це будуть фото, відзняті у Чорткові та околицях. Я не ставлю собі надмети — я хочу поділитися тим, що бачу сам. Красу міста, так і руїнами деяких пам’яток, що, не виключено, скоро повністю можуть згинути. Красу природи, і, на превеликий жаль, її рани, яких іноді завдають люди їй. Всепереможну жагу життя, якої предостатньо в навколишньому, але так іноді бракує людству.

Запитувала Анна Золотнюк.

Фото Олега Марчака.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *