Тернопіль — то Боже диво

Тернопіль — то Боже чудо у знаній в світах Україні. Тут так переплетені тісно традиції й вічні святині.
Земля наша пишна, як масло, — родить рясні урожаї…
Затишно тернополянам в зелених дерев розмаї…
Культура мого народу правдива і незіпсута, хоча на Тернопіль багато хто накидав свої пута. Ще б пак, така райська місцина — благословенна достоту на працьовитий нарід; на воду цінну, як злото — криничну, джерельно-цілющу; повітря — п’янке, соковите…
Милий, коханий Тернопіль – теплий, привітний, обмитий росами на світанку, дощами — літньої днини; щедро медами наповнений сонячними із бурштину; уквітчаний калиново; щедро гостей зустрічаєш. Рідний і славний Тернопіль – спокою, втоми не знаєш: у тобі життя вирує, аж через край іскриться… Ні, ти не провінційний. Ти — Центр у Європі, Столиця!
Такий дорогий мій Тернопіль.
Такі тут хороші люди.
Так впевнено і затишно собі почуваюся всюди.
Мій край! Рідний дім! Мій Тернопіль! Святиня моя! Моє Ладо!
Від мене, мій батьку привітний, ти не отримаєш зради.
Завдячую Богу Єдиному за те, що живу в Терен-полі — ошатному, завжди привітному…
Й не хочу іншої долі.

Марія БАЛІЦЬКА.
Джерело: з рукописів авторки; поет. збірка «Неопалима купина», Т. 2003; збірка вірш. прози «Стрітення», Т., «Збруч», 2005.