Я не люблю Тернопіль за його залізничний вокзал

Зовсім нещодавно, просто до дня міста, на вулицях з’явилися нові біг-борди «Я люблю Тернопіль за…», на яких “громадські активісти” розповідають, за що саме вони люблять наше файне місто.

Звісно, то дуже гарна річ – розказувати про позитивні зміни, що відбуваються у місті. Але я хотів би поговорити не про це, хоча факт того, що міська влада займається популізмом і саморекламою за рахунок того, що входить в її прямі обов’язки не може не здивувати.

Я не люблю Тернопіль за його залізничний вокзал.
Чесно. Усе позитивне, що я знайшов за 4 місяці в цьому місті було повністю нівельовано за двадцять хвилин перебування вночі на вокзалі. Донедавна переможцем мого особистого «анти рейтингу» був вокзал Дніпродзержинська, але тепер – Тернопільський з «гордістю» приймає пальму першості.

Вдень це ще не дуже помітно, хоча перші дихаючі алкогольним перегаром «ластівки» пролітають тут вже о 10 ранку. Найбільший же жах починається з приходом темряви, і якщо в самому приміщенні вокзалу все більш-менш спокійно (за виключенням поодиноких безхатченків), то навколо розверзається повна якогось сюрреалізму картина, що абсолютно неприйнятна для міста, що позиціонує себе «європейським». І найголовніше – місцевій владі на це абсолютно чхати, бо відмовки  типу «Ми не знаємо що там відбувається вночі» не викликають нічого окрім сміху, та бажанням вручити іменний пістолет з одним патроном.

Складається відчуття, ніби ти потрапляєш в якесь середньостатистичне російське провінційне містечко. Перше, що впадає в очі – купа п’яних, вельми агресивних і практично неадекватних осіб, що звично заполоняють усі лавки навколо та змагаються один з одним у таких дисциплінах як «хто більше насмітить» чи «хто заплює навколо себе найбільшу площу». На моїх очах п’яний молодик справляв малу нужду прямо на залізничну колію, що викликало лише сміх в його однодумців-супутників. Решту присутніх там, ця картина абсолютно не здивувала, хоча здавалося б, у XXI столітті вже не може бути місця такому варварству. Нікого не дивувала і присутність там жебраків циганської зовнішності, що як мухи на мед чіплялися до рідких перехожих з проханнями пригостити сигаретою або кількома гривнями. Про байдуже відношення міліції я навіть не хочу вже і говорити, оскільки давно стало помітним, що «Революція гідності» абсолютно нічого не змінила в тій системі. Та найбільш приголомшливим для мене тієї ночі став випадок, коли практично біля самого входу на вокзал один молодик передав іншому гроші, а той непримітно простягнув йому невеличкий паперовий  «пакет». З чим саме – мені невідомо, але навряд чи там були ґудзики чи мелена кава. І я з полегшенням зітхнув, коли прибув потрібний мені потяг, та зустрівши необхідну мені людину,я покинув те жахливе місце.

Враховуючи рівень інфраструктури, саме залізниця виконує роль найбільшого перевізника пасажирів у нашій країні. Тому саме залізничний вокзал являє собою своєрідні «ворота» в місто, і саме від нього формується перше враження в людини що раніше ніколи не була в Тернополі.
Звісно, можновладцям немає жодного діла до подібних речей, але, можливо, перед майбутніми виборами хоч у когось з’явиться бажання розібратися з цим неподобством.

Артем Лінгер, Сила слова