Евакуював побратима зі зламаною ногою: подвиг молодшого сержанта «Мікус» з Тернопільщини

Віталій – військовослужбовець окремого зенітного кулеметного батальйону повітряного командування «Захід». До повномасштабного вторгнення він працював за кордоном. Звістка про війну змінила все – чоловік повернувся в Україну, щоб стати на її захист.

– Я добре заробляв, придбав собі якісне екіпірування і одразу пішов до ТЦК. Але тоді вони були переповнені. Мені сказали чекати дзвінка, – пригадує Віталій. – Поки був у резерві, влаштувався працювати в пекарню.

Одного дня дорогою на роботу він зустрів представників ТЦК і сам підійшов для перевірки документів. З’ясувалося, що чоловік має бронь через роботу на підприємстві харчової промисловості.

– Я одразу сказав, що відмовляюся від бронювання. Написав заяву і так потрапив до навчального центру. Там обрав фах сапера. Мій дід був сапером, тож вирішив продовжити справу.

Після підготовки Віталій потрапив до 54-ї окремої механізованої бригади. Воював на Куп’янському напрямку, в районах Сіверська, Часового Яру та Покровська під позивним «Мікус».

– Моїм завданням було мінування підступів до опорних пунктів. Працювали у «сірій зоні». Під час одного з виходів група потрапила під артилерійський обстріл. Коли почали відходити, помітили, що зник командир. Я розумів: треба повертатися. Найгірше було те, що йти довелося через мінне поле, яке ми щойно обладнали.

Попри ризик, Віталій знайшов командира з важкою контузією і кілька кілометрів тягнув його до точки евакуації. Офіцер одужав і згодом, повернувшись у стрій, подякував своєму рятівникові: «З такими людьми можна воювати».

Віталію присвоїли звання молодшого сержанта та призначили на посаду командира відділення.

Згодом робота саперів змінилася – прийшла ера дронів.

– Ми почали працювати з Mavic, FPV та Vampire. Разом із побратимами не лише застосовували дрони, а й удосконалювали боєприпаси для скидів, щоб ефективніше «викурювати» ворога з позицій, – пояснює «Мікус».

Але незмінною лишалася небезпека. Під час одного з обстрілів у бліндажі саперів почалася пожежа.

– Горіло все. Ми пробували вибратися. У побратима була контузія і поранення. Він не розумів, що відбувається, – згадує Віталій. – У мене боліла нога. Я думав, що просто підвернув її. Взяв на себе товариша і тягнув його близько кілометра. А вже під час медичного огляду дізнався, що моя нога зламана.

Після лікування та реабілітації військово-лікарська комісія визнала Віталія обмежено придатним.

– Розумів, що в бойову бригаду вже не повернуся, хоча дуже хотів бути з хлопцями на «нулі», – каже воїн.