Повстанська діяльність провідника ОУН з Бережанщини Степана Дулеби «Грізного». Частина п’ята

Частина перша ТУТ. Друга – ТУТ. Третя – ТУТ. Четверта – ТУТ.

На початку місяця вересня 1947 року я стрічався з жінкою в Бишківському лісі. На цій стрічі вона оповідала мені, що була на празнику в селі Вербові й там стрічала жінку повстанця Олекси (Юлька). Вона говорила: “Добре, що Юлько згинув, бо я його вивела в люди, а він, як я вернула з Сибіру, навіть не прийшов до мене. Був раз і то сварився зі мною”. Тоді я сказав жінці, що Олекса згинув десь за Стрипою, але його жінка навіть не варта про нього говорити. Про те, що Олекса впав, я довідався від побратимів Вира та Гуляя, що працювали колись коло  провідника  Михайла.  В місяці вересні я замовив жінці спеціальну стрічу в Баранiвському лісі, коло могили. На цій стрічі я говорив їй, що відходжу в другий терен, бо мій провідник сказав, що мене мусить перекинути, бо за мною більшовики будуть дуже довго товктися. На цій стрічі я говорив їй, щоб важала на себе, щоб не арештували її більшовики. Тут ми попрощалися і розійшлися.

 Від січня 1947 рококу по серпень 1947 р. найчастіше перебував я в селі Лапшин. Коротко подам про життя підпільників з села Лапшин, причину смерті повстанця Лиса та про облаву на трощу. В січні 1947 року більшовики посилили свої акції в селі Лапшин. Причиною посилення цих акцій було те, що в селі Лапшин було найбільше підпільників (19 чол.). Більшовики знали, що кожного дня в селі можна стрінути когось з повстанців. Кожного дня повстанці заходили до села на вечерю. В селі ходили дорогами, нікому з дороги не уступали, а всіх стрічних розпитували що нового в світі, чи нема де більшовиків і т.п. В селі ходили одинцем; один йшов до мами, другий до жінки, третій до дівчини і т.п. В селі були цілу ніч, а над ранком сходились десь на пункт і радились де мають квартирувати. Ці “ради” кінчались звичайно сваркою, а після сварки розділювались на дві або три групи й розходились. Про місце квартирувань знали їхні родини, знакомі і багато чужих людей. Всіх підпільників я хотів повідсилати в терен, бо був свідомий того, що більшовики постріляють, але з села не хотів ніхто відходити, мовляв, “як він не хоче йти, то чому я маю йти, як другі не підуть, то я не піду”. Я не раз звертався до свого провідника, щоб допоміг мені в цьому, бо це все були односельчани, й не хотіли мене слухати. Конкретних рішень я не діставав. Щоб ліквідувати цю анархію, треба було кількох покарати карою смерті, іншого виходу, на мою думку не було. Наведу один приклад: Я дістав наказ від провідника Глинки, щоб дати йому двох зв’зкових. Я рішив відіслати до нього  Соловея та Дуба (оба з с. Лапшина). Соловей не хотів іти і говорив, що він хорий, а Дуб говорив, “якщо він не йде, то і я не йду”. Кінець кінців я дав наказ  Дубові, щоб він таки відійшов. Але Дуб ще раз знехтував мій наказ і відповів: “Я на зиму з села нікуди не відходжу”.  Дуба я взяв на стрічу до провідника, і на стрічі провідник йому сказав, що він відійде. Провідникові він не перечив. Дуба я залишив, а сам вернув до села Лапшин. Два дні пізніше я знов стрінув  Дуба в селі Лапшині і запитав чому він прийшов. Дуб пояснив мені, що він захворів і провідник Глинка заміняв йому десятизарядку та відпустив. По якомусь часі я стрінувся з провідником Глинкою і запитав його про цю справу. Провідник сказав мені так: “Дуб зробився слабким, а я заміняв йому десятизарядку і нагнав назад”. Якщо провідник Глинка не дав якогось іншого рішення відносно Дуба, тим більше я його не міг дати (зазначаю, що Дуб був один з найкращих підпільників в селі Лапшині). Зимою 1946/47 рр. підпільники квартирували в селі. Про те довідалися більшовики і почали днями робити ревізії, а ночами засідки. В місяці лютому 1947 року, як повстанці переходили через село, стрінули більшовиків, що приїхали рабувати людей. Нав’язалась перестрілка і в ній був ранений повстанець Лис. Спочатку  Лис лежав в криївці в селі, а в квітні 1947 року я казав викопати криївку в лісі і Лиса перенесли до ліса. До тої криївки в лісі почали що раз частіше заходити підпільники і через цю криївку шукали зв’язку, один за другим. І одну ніч до цієї криївки ходили 20 чи 30 разів, а днем квартирували недалеко тої криївки. Коло цієї криївки стрічали повстанці якогось українця з СУЗ, що приходив на ЗУЗ за хлібом (він був 300 м від криївки). З ним поговорили і відпустили (про це оповідав мені повстанець Бистрий). Невдовзі після цього більшовики зробили облаву на ліс і знайшли криївку, в якій був повстанець Лис. При такій поведінці підпільників більшовики криївку Лиса могли дослідити зовсім легко. В місяцях травні, червні і липні 1947 року підпільники квартирували в трощі на ставі. Про це, крім других підпільників, знали також люди з села (родини, знайомі, наречені, і т. п.). Були випадки, що підпільники квартирували наверха в селі, а як приїжджали до села більшовики, то вони втікали в трощу. Це не було тайною і для цивільних людей. В місяці липні більшовики зробили облаву на село, а другого дня окружили трощу і зробили облаву в трощі. Причин облави в трощі може бути багато (міг всипати якийсь сексот, могли більшовики самі дослідити та ін.).

А тепер що було насправді дальше. на основі архівних документів.

(Копія) Начальник Р.О.М.В.Д. в Бережанах Дулеба Степан!

« Ваша жінка попала у мої руки. Дуже жалую, що в день її арештування я не був у Лапшині. Она там дещо була побита, бо думали, що Ви її сказали, де ваша криївка. Я був проти того, щоби її бити, бо то не згідно з радянським законом знущатися над безбо­ронною жінкою. Як тільки її привезли до мене, негайно визвав лікаря, лікував та кормив її, бо люди не дуже за неї дбали. Чи се все правда спитайте її саму. Після розмови з нею, я прийшов до висновку, що тримати її дальше не має жодної рації, тому, що вона являється незаконною жінкою, то як її засудять, то буде терпіти за дармо, а Ви знайдете іншу і вона безневинно понесе кару за Вашу дурноту. Уважаю Вас за чоловіка, який має дещо свого власного розуму, та може думати самостійно та не вірити брехні “проводу” О.У.Н., який для своїх власних інтересів тільки лиха накоїв українському населенню Західної України. Я сам українець і душа мене дуже тяжко болить, слухаючи плачу та стогону стариків та молодих дітей, яких мушу висилати у холодний Сибір через те, що вони являються вашими родинами, а ви обдурені “проводом” про якусь “самостійну Україну” наражаєте себе на очевидну смерть, а їх на непотрібні терпіння. Що населення вже має досить Вас та Вам подібним, доказом є те, що багато з підпілля згинуло через доноси, де криївки або де вони перебувають. Населення досить натерпілося польського ярма та німецького нагая. По довголітній війні воно хоче спокою. Не думайте, що Вас люблять селяни якщо Вам дадуть їсти та пити самогон. Роблять се зі страху перед терором, зі страху за своє життя. Від себе хочу Вам пригадати, що не вірте нікому, що якщо би Ви прийшли з повинною, то Вас би катували та мучили. Не такі ”провід­ники” як Ви прийшли до мене: “Підкова”, “Віщий”, “Ох”, “Остап”, “В’юн” та багато  інших, спокійно працюють та їх навіть не питають за їхнє минуле. Ручу Вам, що Ви та ті, що з Вами б прийшли, були б свобідними. Я свято переконаний в тому, що Ви самі не вірите в будучність О.У.Н. Зараз в Бережанському районі мало осталось підпільників, та зліквідувати їх зимою зможу всіх. Вам заявляю, що мій терпець урветься, якщо не послухаєте мене. Подумайте добре, що дальше робити, бо Ваш кінець близький, чи то вб’ють війська, чи то хтось з Вашої охорони, якщо йому досить допечете. Якщо ви рішите зголоситися, то зайдіть сами до Шагая, або напишіть записку до нього.»

 Начальник Бережанського Р.О.М.В.Д. (майор Швець)

(Копія) Дуже Грізний! Користаю з нагоди, що ваша жінка відходить додому, хочу, до Вас, як старого знайомого, написати пару слів, може вони вплинуть на Вас, і зрозумієте, що дальше сидіти в підпіллю нема ціли. Не такі провідники як Ви пізнали, що дальше опір Радянській Владі безцільний. Хочу Вам пригадати адвоката Степаняка, колишнього крайового провідника ОУН під псевдом “Сергій”, “Арсена”, “Довбню”, вашого провідника “Оха”, надрайонову виховательку молоді “Оксану” і много інших, яких ви може і не знаєте і не чули. Довший час вас утішали, що підпілля буде коротке, що вибухне війна. Минає літо за літом, підпільники гинуть, їх жінки, діти, тати, мами, брати, сестри їдуть у холодний Сибір, а війни немає і не буде. Ще ніколи в історії світа не було такого, щоби по 6­ох літах війни, за 2 або 3 роки вибухла друга війна. Від себе раджу Вам, надумайтеся і відпишіть мені. Здоровлю щиро “В’юн” – Польовий.

 

(Копія) Дуже Грізний ! Вже вдруге мені доводиться писати до Вас, не знаю чи перша записка попала Вам в руки, та ця думаю піде, бо пересилаю її певними руками та найближче зв’язаною з Вами особою, жінкою… Друже Грізний! Я знаю Вас з підпілля як людину розсудливу, хочу звернути увагу на положення і безвихідність сьогоднішнього підпілля. Всіляких політичних планів, цілей чи оповідань в інструкціях ОУН зараз – немає… Зараз є одне: конспірація і самозбереження… Нащо це і кому воно здалося, запитаймо себе?… Ще трохи і народ підпілля викине із себе. Чому?… Бо він вже хоче спокою. Його вже шарпаємо від 1939 року, він же бачить, що це безцільне. А це що деякий процент сприяє ОУН то це одні, що мають рідних в підпіллю, а інші з особистої ненависті до большовиків. Я також, як знаєте працював в ОУН, був навіть на досить відпові­дальному пості, і з політичної точки зору, я розсудив сьогоднішнє положення, і погодився щиро з охоти працювати з большовиками, не задля свого особистого я, чи задля жінки, як дехто говорить. Я це зробив щоб, рятувати свій народ, а головно цих молодих підпі­льників, котрі вже на краю своєї загибелі… Дуже Грізний! Думаю, що Вам відомо, скільки людей (колишніх підпільників) ходить сьогодні по Бережанах. Багато з них зі зброєю. І ви може застановляєтесь над тим, чому нікому з них не впаде на думку застрілити мене чи кого іншого. Вони знають, що це безцільно, як безцільна була їх робота в підпіллю. Ми вам звільняємо жінку, котра доручить Вам оці записки. Якщо Ви не хочете її засудити і своєї рідні, котра вже натерпілася за Вас, на виселення, а себе на обов’язкову смерть цієї зими, так користайте з приказу міністра Строкача, приходіть з повиною. Киньте свою роботу, бо вона безцільна. Я раджу Вам як колишньому доброму другові. Пізнаєте життя і будете вдячні мені і Радянській Владі. Давний друг Ох. Чекаю відповіді.

(Koпія) ШЕВЦЮ, НАЧАЛЬНИКУ РО МВД в БЕРЕЖАНАХ (відкритий лист) Я одержав Вашого листа, в якому пропонуєте мені прийти з повинною до органів МВД. Ось вам моя відповідь: Дивує мене, звідки у вас береться стільки безличності, щоб у живі очі повторяли брехню людям, які обсервують життя і яким надто добре відомі ваші брехливі слова, без яких ви не могли б зробити кроку. Мимоволі налазить мені на думку народна приповідка, яку б можна з чистим серцем причепити вам і вам подібним большевикам сьогодняшнього часу: “Що дихне, то брехне”. Щоб вам не здавалося, що я кидаю на вас клевету, то будь ласка прочитайте спокійно ці рядки, а скажете самі, що мудро думав той, що “во врем’я оно” сказав: “Бреши, а міру май”. Ви перебрали мірку, бо вас вже не вражає брехня. Отже розгляньмо брехні по порядку: Ви заявляєте, що підчас вашої неприсутності побито мою жінку. Я спитаю вас: Хто ж вислав цих бандитів, щоб знущалися над безборонною жінкою? Чи ж не ви казали своїм доблесним бандитам, ви тиснути з неї все, що вона знає про мене? Чи ж то не ваша особа давала цим опричникам наказ, побоями змусити її говорити те, чого вона не знала і знати не буде? Будь ласка, збрешіть, скажіть “ні”, однак відразу подумайте над тим, чи повірить вам маленька дитина, яка за два з лишком роки большовицької “влади” нагляділася на вашу поведінку супроти слабих і безборонних. Що до вислову: “Я був проти цього, щоб її бити, бо це не згідно з радянським законом знущатися над безборонною жінкою”, то це така правда, як клептання большовицької пропаганди, що в СРСР є демократія. Чому? По перше якщо б ви не були за тим, щоб її і їй подібних бито, тоді ви не були б начальником РО МВД, а ходили б до цих же самих людей, яких б’єте, просити куска хліба, щоб не згинути з голоду, як тисячі людей сьогодні гине. По друге, МВДисти, МГБісти і партійні п’явки знають, що демократичні закони для них – це тільки форма, яку надівають большовики, щоб одурювати тих, які ще їх не знають. Тому вони вбивають безневинних людей, а слідчі ваші вдаються до найпідліших засобів (крутять на дручках, пхають гострі голки за нігті, вибивають зуби, лиють в рот і в ніс воду, насилують жінок) при допитах арештованих осіб».

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.