Олеся Гудима: «Я вибираю прекрасне»

Українська Мадонна художниці з Тернополя Олесі Гудими виразно українська. Вона, здається, знайоме з дитинства — риси обличчя, манера усміхатися, погляд, а ще рухи. Так, живопис застиглий, на ньому схоплена найхарактрактерніший з рухів, але в хорошому живописі картинка продовжує рухатися після того, як заплющив очі, тому ці Мадонни йдуть вперед, усміхаються, розповідають історій. Простір навколо них змінний, але найчастіше він цвіте, замаяний маками, ромашками, іншим зелом. І це теж символічно, адже квітування — то лише одна зі стадій розвитку рослини, проте найбільш помітна, а від того її відчуваєш її гостро, і ось на картинах ця коротка мить розтягується у вічність, разом із тим нагадуючи, що життя коротке. На тлі цього нагадування позачасові портрети проступають особливо гостро.

 Українські Мадонни Олесі Гудими подорожують світом, розносячи із собою лагідне сяйво цвітіння. Так, нещодавно тернопільська художниця отримала пропозицію співпраці від галереї Elisabeth Jones Art Center у Портленді (Америка), а ще перед тим брала участь у IV Міжнародному фестивалі древніх технологій та культурних комунікацій імені Тура Хейєрдала DESHT-THOR ONLINE (Казахстан). Про творчі напрацювання та контакти я й розпитала Олесю Гудиму, а ще ми поспілкувалися із нею про серію «Українська Мадонна» — що складає її основу, як творяться роботи й що на них надихає.

— Доброго дня, Олесю. Перш за все, розкажи про співпрацю із галереї Elisabeth Jones Art Center.

— Два місяці тому мені прийшло запрошення від цієї галереї до участі в Міжнародному фестивалі International Mural By Mail, який відбудеться у 2023 році в Портленді. За рекомендацію участі в цьому фестивалі я вдячна Тетяні Тердаль, Наталі Середи та українській громаді Портленду.

Я зраділа, що фестиваль відбудеться саме у Портленді, бо у січні дві тисячі вісімнадцятого року моя картина «Чарівний сад» потрапила на обкладинку журналу «Канон», а згодом інша картина стала календарем у тому ж журналі. Цей журнал українських емігрантів видається у Портленді. Те, що там надрукували мої роботи, сталося завдяки ініціативі Наталі Середи та її бажанню популяризувати українське. Для мене важлива така підтримка, бо дає сили рухатися далі та збільшує інтерес до сучасного українського мистецтва.

— Для фестивалю International Mural By Mail ти створюєш великоформатне полотно в парі з американським художником…

— Так. Ідея цього фестивалю неординарна. З Америки галерея надсилає два полотна, кожне — два з половиною на п’ять метрів. На одному — фрагмент картини американського художника, і я маю доповнити намальоване. Інше полотно — чисте, на ньому я починаю малювати, а художник-напарник доповнить роботу. Тобто, разом ми створимо два полотна.

Це дуже дивні відчуття — входити у світ іншої людини, змінювати там щось, і бачити, які зміни вносить вона у твою картину. Галерея не обмежує ні у виборі теми, ні матеріалів — люблю, коли для робіт не встановлюють меж.

— Формат вражає. Це перша твоя спроба у такому масштабі? Як такий формат впливає на реалізацію творчого задуму?

— Полотно величезне. І це прекрасно. Працювати у такому великому форматі складно, але разом із тим захопливо. Такий розмір дуже добре підходить, щоби втілити творчий задум, а саме — зображення Української Мадонни. Коли два полотна будуть готові, галерея Elisabeth Jones Art Center у Портленді покаже їх у 2023 році на міжнародному фестивалі International Mural By Mail. Опісля ці роботи можна буде придбати для стінопису.

— Крім того, нещодавно ти брала участь у IV Міжнародному фестивалі древніх технологій та культурних комунікацій імені Тура Хейєрдала DESHT-THOR ONLINE. Цікаво було б почути про нього та його особливості.

— Цей фестиваль відбувався у Казахстані. Я була рада запрошенню координатора фестивалю Віталія Лукашова, до речі, нашого земляка, взяти участь у заході. Участь у фестивалі DESHT-THOR ONLINE — це можливість продемонструвати свій творчий потенціал, результат багаторічної роботи перед світовою спільнотою.

Для фестивалю я вибрала тему Української Мадонни. Образ жінки — святий та сповнений любові до всього світу. На DESHT-THOR ONLINE я представила 18 картин із серії «Українська Мадонна», дві картини поїхали у Казахстан.

Спеціально для фестивалю ми відзняли проморолик, автор відео — Павло Цицорін, для зйомки ми співпрацювали з Національним заповідником «Замки Тернопілля».

— Твоя участь у міжнародних мистецьких подіях показує цікавість до українського мистецтва. Як думаєш, що у ньому зацікавлює закордонних глядачів?

— Закордонних глядачів зацікавлює справжність.

Я не берусь за роботу просто так. Перш ніж намалювати картину, вивчаю багато матеріалу про те, що малюю. Це занурення у тему довготривале, я хочу сповна відчути предмет моєї робити. Це своєрідна медитація. Для того, аби створити вдалий портрет, потрібно якнайповніше відчути людину, котру зображатиму, зрозуміти час, коли вона жила. Наприклад, перед тим, як братися за портрет Андрея Шептицького, я занурилася в його біографію. Мені було цікаво дізнатися про те, чим він жив, про його досвід, сутність, цінності.

Справжність у картинах — це про любов. Ти живеш на цій землі, разом з іншими людьми береш участь в творенні історії, розумієш, що таке колективна деградація, а що таке — просвітлення.

Крім того, в картині закладена приналежність автора до етнічної групи. Вона проявляється через присутність автентичних, притаманних цій групі символів, знаків, міфів, традицій на полотнах. Усі вони свідчать про унікальність нашої цивілізації, а також дають розуміння того, якою вона має бути в майбутньому. Ось, наприклад, полотно «Воскресіння України» (серія «Українська Мадонна»). Уважно подивіться на руки Мадонни — стрічки символізують кров від розп‘яття. Образ жінки тут — це звільнення від негативу, потужна трансформація у любов, радість, життя.

— Зараз для тебе центральна серія «Українська Мадонна». Розкажи про неї. Як до тебе прийшов цей образ? Які його головні елементи? Як цей образ змінюється від полотна до полотна?

— Я дуже люблю малювати жіноче обличчя, вдосконалюватися у цьому, крім того, мені дуже подобається зображати на своїх полотнах старовинні українські одяг і прикраси. Якщо це зобразити в техніці імпасто на полотні (а саме цю техніку я використовую), то ці деталі мають вигляд скарбів, а такими вони і є.

Спочатку для робіт серії я вибирала кольори, які присутні на давніх українських вишиванках. Пізніше — експериментувала з використанням різних відтінків, працювала у техніці імпасто (об’ємний мазок створюється за допомогою шпателя), я нашаровувала фарбу різної форми — є мозаїка, є кулі, експресивні штрихи. Зараз мене цікавить інший підхід — поєдную графічні штрихи, тонкий шар фарби (майже протертий) з густим шаром фарби. Для мене важливо рухаюся у розвиткові технічних умінь та досліджувати можливості техніки. Планую додавання лаку й тонування, цікаво, які будуть візуальні ефекти.

Створення робіт серії «Українська Мадонна» — це моя можливістю передати те, що люблю, наступному поколінню. А оскільки я, як і кожен з нас, прагне бути кращим, розвиватися — я уявляю українську Мадонну святою. У цих полотнах — моя любов до жіночої сутності, до різних періодів її життя, адже кожен з них цікавий та особливий. Навіщо ж малювати смуток, біль, жаль, якщо того страждання є так багато на світі? Я вибираю те, що прекрасне, візуально та внутрішньо.

— Як ти визначаєш ті елементи, котрі роблять жінку, зображену на полотні Мадонною — що одухотворює, підносить її?

— Звичайно, образ Мадонни змінюється від полотна до полотна. Я працюю у двох стилях — наїв-арт (для нього використовую техніку імпасто) та магічний реалізм (застосовую авторську техніку та сфумато).

Образ Мадонни, її внутрішня суть і візуальне вираження цієї суті настільки захоплює, що у цьому напрямкові можна розвиватися нескінченно. У мене народжуються нові ідеї як щодо теми, так і щодо способу їх реалізації — форми й техніки. Зокрема, техніка імпасто не така вже й досліджена, щоби пізнати її, треба присвятити чимало годин, аби рука встигала за думкою.

— Не рідко ти зображаєш Українських Мадонн в оточенні квітів. Чому?

— Квіти прекрасні. Це символ просвітління, духовної чистоти. Так, їх завжди багато на моїх картинах, і не тільки цієї серії, є картини присвячені винятково квітам. Іноді, коли здається, наче сказала все, приходять нові ідеї. Ця може тривати нескінченно.

— Олесю, зараз ти створюєш характерні образи, котрі можна впізнати за кольоровою гамою, пластикою форми. А як для себе ти визначаєш, що творить твої роботи?

— Мої роботи творить бажання проявити себе та мій внутрішній світ, а ще інтерес душі до живопису. Це таке щастя досліджувати те, що любиш.

Інна Віконська

Фото із фейсбук-сторінки Олесі Гудими