Олександр Романцов — першим із державних службовців у Тернопільській області за власним бажанням був мобілізований до ЗСУ

11 грудня начальнику служби у справах дітей Тернопільської РДА, учаснику бойових дій Олександру Степановичу Романцову вручено відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Крім цієї нагороди, Олександр Романцов має відзнаку начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України «Учасник АТО», орден «Честь і Слава» від громадської організації «Спілка бійців та волонтерів АТО «Сила України», відзнаку голови Тернопільської обласної адміністрації «За оборону держави», пам’ятну медаль «25 років Незалежності України» від громадської організації «Спілка бійців та волонтерів АТО «Сила України».
Указом Президента України №152/2017 Олександру Романцову присвоєно почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».
Ще з юнацьких років Олександр мав чітку громадянську позицію. Був головою історичної секції товариства «Вертеп», першим головою міської організації Спілки націоналістичної української молоді, співголовою Координаційної ради студентських страйкомів під час Революції на граніті.
Олександр Романцов — першим із державних службовців у Тернопільській області за власним бажанням був мобілізований до Збройних сил України в серпні 2014 року. 9 місяців перебував у зоні АТО в Луганській області, з них 100 днів — на передовій. «Не міг спостерігати за цим по телевізору, шукати правду про те, що діється, в Інтернеті, — згадує Олександр. — Хотів піти до військкомату ще в березні 2014-го, але тоді діяло вікове обмеження — старших 45-ти років не мобілізовували. Як тільки обмеження скасували, одягнув військову форму». Попри те, що мав армійське звання сержанта, дві вищі освіти, на війні починав із помічника гранатометника. За рік, жартує, дослужився до гранатометника. Хто не знає, це — люди, які пересуваються на броні військових машин, тобто постійно в зоні найвищого ризику.
«Бували моменти, особливо під час артобстрілів, коли розумів, що довіряєш своє життя тільки Богу, — ділиться Олександр Степанович. — Лише тоді усвідомлюєш, що цінність життя не в тому, скільки ти надбав, а в тому, скільком людям ти зробив добро. Яким я повернувся звідти, питають мене часом. Відповідаю, що іншим. Серйознішим, із загостреним почуттям відповідальності перед усіма людьми».

Подільське слово

Коментарі вимкнені.