Юрій Дудник із Тернопільщини “пише” ікони нитками (Фото)

Світлина від Газета "Сільський господар плюс".

На Борщівщині є багато майстринь, які можуть похвалитися своїми вишитими рукотворами. А от серед чоловіків, мабуть, знайдеться лише один. Хоча сам він цим не хизується, бо вважає, що вишивання – це те, до чого тяжіє його душа і де отримує спокій його серце. Але, як мовиться, країна повинна знати своїх талановитих митців. Тож знайомтеся: Юрій Дудник – творець дивовижних ікон із Скали-Подільської.

Вишивання – як заспокійливе
– Вишивка прийшла у моє життя досить спонтанно, – розповідає Юрій Павлович. – Це було років дванадцять тому. Одного дня я взяв у руки полотно, голку і нитку та спробував вишивати. Досі не знаю, чому саме це ремесло. Раніше я захоплювався мисливством, риболовлею, але це не приносило мені такого задоволення, як вишивання. Не пригадую, щоб і серед рідних хтось цим займався. Мама працювала вчителькою, тато інженером, у дружини теж не лежить душа до цього. Тому спершу вдома думали, що то мине, бо казали, що не чоловіча це справа, але вишивка з кожним разом затягувала мене все більше і більше.
Починав я із святої Мадонни, схему якої купив у магазині. Зізнаюся, що на перших порах не все було гладко. Часто я плутав хрестики: один клав вправо, один – вліво. Але невдачі мене не зупиняли. Мої знайомі ще й досі дивуються, як це мені вдається. Адже за натурою я трохи холерик, а вишивання потребує зосереджуваності і терпіння. Та, мабуть, саме це мене й спонукало творити. Бо коли беру до рук голку з ниткою, то отримую неймовірний душевний спокій. Вишиваю кожен день, навіть коли дуже втомлений повертаюся додому. Бувало, не згледжуся, як на годиннику вже шоста ранку. А знали б ви, скільки голок стерлося у моїх пальцях (посміхається – авт.). Не раз я і своїм товаришам пропонував вчитися вишивати, але ті навідріз відмовлялися. Щоправда, один із них таки вишив бісером ікону Матері Божої. Казав, що йому сподобалося, але більше вже не вишивав.

200 тисяч хрестиків, 60 кольорів
У творчому доробку Юрія Дудника – лише ікони. Їх на рахунку вже 38. Колись, пригадує, знайомі попросили його вишити картину вовка і вовчиці, але робота ця йому зовсім не пішла. Тож тепер, крім ікон, не вишиває нічого.
– Не лежить мені до іншого душа, та й усе, – каже пан Юрій. – Міг би, приміром, сорочку собі вишити. Це набагато легше, ніж ікону. Бо сорочка містить дві-три тисячі хрестиків. А ікона – до двохсот тисяч, які вишиваю дірка в дірку. Я не люблю легких робіт. Тому у схемах, які розробляю сам, використовую 40-60 кольорів. Вважаю, що на відтінках економити не варто. Чим більше барв – тим красивіша робота.
Кожну ікону Юрій Дудник вишиває мінімум п’ять місяців. Закінчивши одну, одразу береться за другу. Не любить робити перерви. Ось, приміром, нещодавно завершив вишивати святу Наталію і вже наступного дня почав працювати над іконою святого Франциска.

Прикрашають храми світу
Як не дивно, але свої роботи митець не презентує на жодних виставках. Просто вишиває їх і дарує близьким людям. Дружині Оксані вишив святу Ксенію, синам Володимиру і Юрію – святих Володимира та Георгія Побідоносця. Його ікони прикрашають оселі і храми у Сполучених Штатах Америки, Італії, Польщі, Німеччині, Ізраїлю та рідної України. Чимало образів зберігається в оселі майстра. Серед них – ікони чотирьох апостолів. У майбутньому чоловік планує вишити ікони усіх учнів Христа.
– Траплялося у моїй практиці і таке, що з різних причин не вдавалося завершити роботу, – розповідає Юрій Павлович. – Кілька років тому я вишивав ікону святої Терези. Більше половини образу вже було готово, але далі не пішло. І я спалив його. Так само зробив і з ще чотирма полотнами. Мабуть, на то воля Божа.

Суспільне служіння
Про вишиване захоплення Юрія Дудника у рідній Скалі-Подільській знають не дуже багато людей. У рідному місті він усім відомий як волонтер. Із перших днів чоловік приєднався до Євромайдану столиці і був у складі 8-ої (афганської) сотні. 21 січня 2014 року під час сутичок на вулиці Грушевського наш земляк зазнав серйозних поранень. У лютому 2015 року разом із місцевими активістами він створив та очолив Скала-Подільську «Самооборону». З тих пір Юрій Дудник допомагає нашим воїнам на Сході України і з побратимами з Борщева здійснює часті волонтерські поїздки у зону ООС. Крім того, Юрій Павлович бере активну участь у відновленні місцевого костелу, який цьогоріч відзначатиме 300-літній ювілей, та не минає своєю увагою жодну подію у рідному місті.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Джерело: Газета “Сільський господар плюс”

Comments are closed.