Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина вісімнадцята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ. СІМНАДЦЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

«Денно працював по 10–11 годин. Зарплата на місяць – 600 карб. з відчисленням 60 карб. Роботи були різні й в залежності від цього я мав під своїм зарядженням різне число людей. Робітники не були сталі, а приходили з різних сіл: Кривчики, Котюжини, Снігурівка, Манево, Федьківці, Загороддя, Бутин, Мишківці, Кінахівці, Лози, Мухавець, Вишнівець Н. і Старий (з Бодак не було). Від 20.2. – 5.3.1948 р. заготовляли цеглу і частково камінь для випалювання вапна. Від 5.3. до 22.4. – покриття пошти, перебудова стін та поправа будинку для ощадкаси. Крім цього, заготовляли лісоматеріал. 25.2.1948 р. під час заготовлення каменю біля будинку РВ МДБ надійшов Подмазов і спитав, що тут роблю. (Він знав усіх робітників РВ МВС). Я відповів, що заготовляю камінь. Опісля він спитав, чи я вже встроївся на роботу. Я потвердив та сказав, що працюю бригадиром в стройконторі. Тоді він спитав, як робота та куди ходжу. Я відповів, що роботи багато і нема куди ходити. Тоді сказав, щоб зайти до нього в кабінет, бо на вулиці говорити не зручно. Я сказав, що буде сваритися зав. за те, що покину робочих, але він сказав, що довго не буду, й він за це нічого не скаже. Я погодився і разом з ним зайшов у його кабінет. В кабінеті Подмазов попросив мене сісти і спитав, як я полагодив справу з Харламовим. Я спитав, яку. – Чому ви питаєте? – спитав у свою чергу Подмазов. Хіба думаєте, що я не знаю за що ви сиділи, чому Харламов зняв вас з роботи? Я все це прекрасно знаю, отже ви скажіть, як полагодили цю справу, бо він не допускав вас до роботи, а зараз, бачу, ви при роботі. – Справу ми полагодили добре. – А саме, як? – Я погодився робити дальше те, що він буде казати. – І ви щось вже зробили? – Деякі питання через своїх “дов. лиц” я вже вияснив йому. – А скажіть мені таке: які були відносини Харламова з Зотовим, як ви дижурили, чи часто вони стрічалися? – Зотов за мого дижурства заходив до кабінету Харламова тільки два рази. – Що говорив вам Харламов перед тим, як давав роботу? – Він давав роботу та говорив, що допоможе мені в її виконанні. – Ну і була вам в цьому допомога? – Була. – Добре, а зараз як, ви думаєте працювати тільки, з Харламовим, чи і нам щось допоможете? – Якщо ви будете давати мені завдання, а я буду могти їх виконати, то мені без різниці. – Завдання по нашій роботі будуть такі самі, як і по роботі Харламова, з тією різницею, що нам треба подавати зведення частіше. Якщо ви погоджуєтесь робити для нас цю роботу, то можете жадати створення сприятливих обставин для успішного ведення цієї роботи. Ми вам допоможемо. Крім цього, забезпечимо вас матеріально трохи краще, як Харламов. Я вас трохи задержав. Завтра чи післязавтра, як будете мати час, зайдіть до мене, то поговоримо трохи більше. Я приобіцяв і вийшов.

 До 29.2.1948 р. не було нічого замітного. Я весь час був зайнятий роботою в стройконторі. 29.2. була неділя і було вільне. Маючи трохи більше вільного часу, пішов у Бодаки. В першу чергу зайшов до Дячини Петра. Йому я сказав, що зі справою, про яку він говорив, трудніше, бо це судова справа, а зі суду не маю змоги дістати, а з “дов. лицами” повинно вдатися щось зробити. При цьому сказав йому, що думаю з цією справою зробити так: вигнати горілки, впоїти знакомих хлопців, які приходять до мене і часто питають за горілкою, і тоді переписати з їх записних блокнотів. Тоді Петро спитав, хто саме до мене приходить. Я відповів, що часто біля мене переходить з Лозів у Вишнівець Кащеєв з Кононенком, то заходить, приходить також Сабельніков. Їх можна впоїти й дістати “дов. лица”. Петро подумав щось і сказав, що це буде добре. Опісля спитав, чи я маю з чого зробити горілку. Я відповів, що маю ще з 5 кг. з того, що вони привезли мені. Тоді він сказав, що цю справу він полагодить сам і сказав, щоб зайти до нього, коли буду вертатися. Я погодився і пішов. Від Петра Дячини я пішов до Альошки. В с/раді було багато людей, отже мені не було як поговорити з ним насамоті. Тоді я підібрав момент, моргнув до нього й вийшов до стодоли. Він скоро прийшов до мене і я спитав його, що нового має. Він відповів, що цілий цей тиждень був зайнятий роботою на господарстві й тому не мав змоги нічого розвідати. Я трохи посварився з ним та дав завдання розвідати дещо за сьогоднішній день і прийти завтра на базар, де стрінемося о 12 год. біля будинку ощадкаси. Опісля я розпитував, що і де робить Самоїлович і довідався, що сьогодні він був у Альошки й пішов до Васьки Лаврука. Я пішов туди, але його не застав. Від Володі довідався, що він був і пішов додому. Васьки також не було, бо повів додому корову, яку купив тут і повіз туди продавати. Від Васьки я пішов до Самоїловича й застав його на старому місці. Стрінувшись, я розпитав його про новини й довідався, що Дячина Петро вчера пішов о 6 год. в село й програв у карти цілу ніч. Так говорив його господар. Я занотував собі це і тоді дав завдання Самоїловичу слідити за Дячиною дальше та обо! в’язково довідатися від свого господаря, де програв у карти ніч Дячина. Від Самоїловича я пішов до Дячини. Він приготовив для мене 8 кг. муки, миску гороху, трохи пшона й я збирався йти додому, але перед відходом жартом ще спитав, де це він вчера так гульнув. Він сказав, щоб залишити, бо й так жінка не дає спокою. Після цього пішов додому. Вдома доручив господареві вигнати самогонку. На другий день я пішов до роботи, де при зустрічі Соболєв сказав, щоб краще наглядати за робочими. При цьому спитав, де я був 25.2. Я відповів, що визивав мене Подмазов, який сказав його про це повідомити. На це він сказав, що його це нічого не обходить, а треба робити так, щоб була робота.

 О 12 год. до 1-ої я стрінувся в означеному місці з Альошкою. Він сказав, що вчера увечері Чемерис ішов вулицею до церкви, але замітив, що хтось йде за ним (йшов Альоша) і пішов дальше. Я пішов за ним. Чемерис звернув на городи й городами окружною дорогою зайшов до попа. В той час в попа світилося ясно світло та були позавішувані вікна. В хаті півголосом, що не можна було розібрати гомоніли якісь голоси. Чемерис побув трохи у попа, а тоді вийшов і подався на Залужжя. Тут Альошка його згубив і вернувся під його хату, куди він прийшов через годину часу приблизно. Це протягнулося до півночі. Опісля я спитав Альошки, чи Чемерис часто ходить до попа. Він відповів, що бачив його там вже три рази. Опісля я спитав, де ще він заходить. Альошка відповів, що часто ходить на вулицю Залужжя, але ще не знає до кого. Тоді я дав йому завдання прослідити до кого заходить Чемерис на вул. Залужжя і на цьому стріча закінчилася. До 5.3.1948 р. не було нічого замітного. 5.3.1948 р. під час обіду викликав мене Харламов по телефону і спитав, чому не приходжу до нього, як робота. Я відповів, що робота йде, але заходити нема з чим. Тоді він сказав, щоб таки зайти до нього. Я сказав про це Соболєву, який відповів, що можна йти, але не надовго. Я пішов. В кабінеті Харламов спитав, чому я мовчу. Я відповів це саме – що не мав з чим заходити, а зараз те, що маю, подам. Після цього почав розказувати йому донесення Альошки та Самоїловича з неділі. Він спочатку слухав, а опісля дав мені картку паперу та попросив написати це все. Я сів і написав. Після прочитання він дав мені завдання: а) довідатися, де пробув Петро Дячина вночі з 29.2 на 1.3. б) до кого заходить Чемерис на вулиці Залужжя. Я сказав йому, що ці саме завдання я вже дав “дов. лицам”. Він відповів, що добре, і після цього я почав жалуватися, що не можу як слід вести цієї роботи, бо маю дуже мало часу – тільки в неділю. Він сказав, що покищо поробити так, а опісля він постарається перекинути мене на іншу вигіднішу роботу, то тоді будуть кращі спроможності, бо робота буде більш самостійна. Тоді спитав, коли я подам матеріали слідуючий раз. Я відповів, що не раніше як після неділі, бо до того часу не буду могти бути в Бодаках. Він погодився з цим і сказав, що можу відійти до своєї роботи. Після обіду, будучи при роботі на вулиці, я стрінувся з Подмазовим, який спитав,чи маю час. Я відповів, що, крім обідової пори, в мене вільного часу нема, хіба що в неділю. Тоді він сказав,щоб зайти до нього в кабінет в неділю, або, як буду мати час, раніше. Я приобіцяв й дальше взявся до своєї роботи, а він пішов. На другий день під час обіду я рішив зайти до Подмазова. Повідомивши про це Павловського, я пішов. Однак з ним не стрінувся, бо секретарка сказала, що він пішов в райпартком на зібрання. Я вернувся назад до своєї роботи. В неділю я з жінкою пішов на Бодаки. З жінкою тому, бо вона знала, що я кожної неділі ходжу в Бодаки, отже може я вже другу собі знайшов. Ми зайшли до Альошки. Жінка, як звичайно, розпочала досить завзяту розмову з жінкою Альошки, а я насамоті спитав останнього, що нового має. Альошка відповів, що Чемерис за цей час був раз у Макуїди Василя з годину часу, а другий раз ходив ще кудись на долішню вулицю. Я собі це занотував, що Чемерис у вівторок ходив до Макуїди Василя, а в п’ятницю на долину. Опісля дав завдання Альошці дальше слідти за його рухами. В Альошки ми пообідали й після цього пішли до Дячини Петра. На дорозі недалеко Дячини ми стрінули Самоїловича, від якого насамоті (жінка вже побачила Володю і пішла до нього) я довідався від нього, що Дячина програв ніч у карти у Івана (я догадувався що це у Шандрука (на долині). Я скоро покинув Самоїловича, сказавши йому слідити дальше й пішов до Дячини. Крім цього, здається, що я дав йому тоді завдання довідатися точно прізвище Івана. У Дячини з ним розмов на тему роботи не було, лише я довідався від Володі, що Дячина програв в Шандрука в карти за цілу ніч 30 карб.  і за це дуже з ним сварилася жінка. Поговоривши трохи, ми пішли додому. В понеділок я пішов до роботи. У час обіду я упорядкував собі на окремій картці донесення “дов. лиц” і хотів зайти до Харламова, але Соболєв не позволив, бо сказав, щоб видати під час обіду доски на рами до вікон для ощадкаси. 8 березня під час обіду я пішов до Харламова. Його я стрінув у брамі РВ МВС і подав донесення. Він, не читаючи, сказав, щоб продовжати роботу дальше й відпустив мене.

 9 березня  я пішов ще раз в РВ МДБ. Подмазова застав у кабінеті. Щось писав. Після привітання він попросив мене сісти та почав розпитувати, як робота. Я відповів, що робота в мене така, що не маю ні хвилини вільного часу. Він попросив розказати йому детальніше і тоді я пояснив йому, що робітники поденні, тому за ними треба весь час наглядати, бо інакше не піде робота. Він вислухав мене і сказав, що це трохи погано, а опісля приобіцяв перевести мене на таку роботу, при якій я буду мати більше часу та буде кращий прибуток. Я спитав, що це саме за робота. Він відповів, що в раймінзагу чи райфінвідділі. В одному мається до діла з продуктами, а в другому з грішми. Тут на основі закону можна зробити все – мати досить для себе, ще й населення за це буде дякувати. Наприклад, ви звільняєте дядька від податку чи ставки на підставі закону, але дядько з вдячності ніколи не відмовить щось дати вам за “вашу поміч”. В такий спосіб можна з людьми жити. При такій роботі буде більше вільного часу, отже можна буде тоді краще взятися до роботи в Бодаках. Я висловив думку, чомуто відразу не дали мене на цю роботу, але він сказав, щоб не спішити. “Все зробиться, щоб тільки була охота робити” – закінчив Подмазов говорення на цю тему. Опісля спитав, що нового в Бодаках. Я відповів, що там все постарому. Він не вдоволився цією відповіддю й спитав, чи я подавав інформації Харламову. Я відповів, що подавав. Тоді він спитав, чому не хочу подати йому. Я сказав, що навіть такої думки не мав, але не знав, що треба йому подавати це, що Харламову, бо він нічого про це не казав. Він сказав на закінчення, що я повинен подавати йому інформації так само, як Харламову, та попросив розказати йому те, що подав сьогодні Харламов. Я переповів йому останні донесення “дов. лиц”. Коли я скінчив, він сказав, що це ніщо. Інформації треба подавати частіше. Це, що для Харламова, то для Харламова, а що для нього, то це окрема справа. Говорив ще, що створить мені кращі умовини для ведення цієї роботи, але я вже й не багато вірив, бо вони всі багато обіцяли, коли треба їм було матеріалів, а мало давали, коли щось треба було. При відході Подмазов сказав, що зараз завдань не дає мені жодних, а подавати йому ті матеріали, які для Харламова. Я погодився, попращався і пішов.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ