Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина сімнадцята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

Продовження. 

«21.12.1947 р. під час сніданку до мене прийшов Кащеєв і Кононенко, які сказали, що мене визиває нач. Харламов. Я спитав, що таке. Кащеєв відповів, що не стало набоїв. Я сказав тоді, що можна поглянути в мене. Тут жінка підступила до мене і сказала, щоб дати їй портфель з грішми (Там були також документи та “Постановление” на Чемериса), що я зробив. Після цього я зібрався і пішов у РВ МВС, де Кащеєв завів мене у кабінет нач. В кабінеті я застав Жуковського, Щаблєва і Харламова. Коли я увійшов, Харламов спитав, звертаючись до Жуковського: – Тов. Жуковський, ви по воду ходили? – Ходив. – Коли? – 18 числа цього місяця. – А 20 ходили? – Ні. – А 19? – Ні. – Можете бути свобідні. Жуковський вийшов, а Харламов звернувся до мене і приказав зняти наган та пас. Опісля питав: – Литвиненко, ви документи взяли? – Які? – Як то які? Ті, що лежали в шафі нач. КПЗ. – Як я міг взяти, коли ключа не мав? – Як це так? Ти взяв документи, чому відказуєшся? Ах, ти сволоч, та ти ще не будеш признаватися? – і підійшов до мене та вдарив у лице. Я спитав, за що б’є мене. Він крикнув, щоб замовчати та віддати документи. Я сказав, що документів не брав. Тоді він взяв одною рукою за рубашку, а другою бив по лиці і питав: – Ти документи взяв? – Ні. Тоді лівою рукою бив дальше. Бив досить довго, а тоді пустив. Після цього Щаблєв, який до того часу мовчав, сказав:  – Не так треба зробити бандерівській сволоті. Треба забити, як собаку. Як він пізнався з ними? Ходить безпечно по селах і ніхто не чіпає. Кращих робітників убивають, а сволочів ніхто не троне. Після цього вийняв нагана і наганом почав бити мене попід боки. Харламов знову всадив мені нагана в рот і крутив по зубах. Я почав кричати. Тоді зав’язали мені рот якимсь лахом, я задихався і впав без пам’яті. Спам’ятавсь тоді, коли котрийсь влив на мене води з графи! на. Опісля мене підвели на ноги. Я сказав, щоб не били мене, бо я робив те, що мені казали. Тут Харламов вдарив мене кулаком в рот, а рукояткою нагана в голову і я знову стратив притомність. Пам’ятаю, що сказав, як падав, “сам же сказав”. Коли прийшов до пам’яті, то почув, як Харламов сказав, щоб Щаблєв витер мені кров з обличчя. Після цього приказав вивести мене в камеру. Щаблєв вивів мене на коридор, але чомусь зараз назад привів. Тоді Харламов продовжав дальше: – Ну, документи забрав? Постав його під стінкою, Щаблєв. Цей поставив мене у вуглу кімнати, а Харламов вийняв наган і вистрілив спочатку з одної сторони, опісля з другої, а дальше вже не знаю, бо впав на підлогу без пам’яті. Коли прийшов до пам’яті, Харламов дальше питав, чи скажу, що вкрав документи. Я відповів, що скажу і сказав, що він мені казав взяти і тому я взяв. Коли я це сказав, він як скажений скочив до мене та почав мене бити наганом куди попало, так що я відразу впав на підлогу та втратив притомність. Прийшов до пам’яті аж в камері, коли нач. КПЗ приніс води. Він спитав, що сталося, за що мене так збили. Я відповів, що за документи Зотова та спитав, чи його ще не покликали. Він відповів, що ні. Тоді я спитав, чи він вже віддав документи Зотову. Він сказав, що віддав сьогодні. На цьому закінчилася розмова, бо нач. КПЗ відійшов. Через півгодини я почув, як котрийсь з дижурних кричав: “нач. КПЗ к начальнику!” Я догадався, чого його покликали. Через годину!дві я почав знову просити води. Прийшов нач. КПЗ і сказав мені через двері, що нема ключа, бо забрав Харламов. Так я сидів до смерку. О 8 год. прийшов Харламов і нач. КПЗ дав мені води чашку. При цьому Харламов сказав, що досить для сволочі. Я відповів, що за науку. Цей крикнув, що зараз застрілить мене, і відійшов. Коли замикав камеру, я ще чув, що Харламов вказав до нього, що як дасть без його відома мені їсти, то посадить його на 20 діб. Так я без нічого сидів до 23. 23 дали мені їсти. 27.12. мене знову покликали в кабінет Харламова, де я застав, крім Харламова, ще прокурора Івасюка. Прокурор почав мене питати, як це було. Я відповів, що нічого не взяв, бо немав ключа. Тоді Харламов сказав, що нач. КПЗ може сказати, чи була відкрита шафа, чи ні. Після цього покликали нач. КПЗ. Як він прийшов, прокурор звернувся до Харламова з просьбою вийти на пару хвилин на коридор. Цей спочатку не хотів, але опісля вийшов. Тоді прокурор спитав Єстєгнєєва, чи за час мого дижурства була відкрита його шафа, особливо в числах з 16 до 20. Цей відповів, що не замічав цього. Після 18–19 була замкнена на один оборот, але він не пригадував, чи так замкнув, чи ні. Прокурор це записав (він писав все і питання і відповіді). Опісля продовжав дальше: – Ви пригадуєте, які документи прийняли від Зотова? – Пригадую. – Під розпискою приймали, чи ні? – Ні. Взяв так і положив. – Ви числили, скільки їх було? – Ні не числили. – А знаєте скільки було? – Ні, не знаю. – Документи ви здавали так само, як і приймали? Претензій до Вас не було жодних за документи? – Ні, не говорив нічого. На цьому скінчив з Єстєгнєєвим і звернувся до мене з питанням, чому так, що начальник говорить, що я взяв ці документи. Я відповів, що я робив те, що він вчив мене. Про всю мою роботу він знає і можна його спитати. Більше мене нічого не питав. Прийшов Харламов і сказав Кащеєву, щоб відвів мене в камеру. 

29.12. мені сказав нач. КПЗ, що нічого не получиться з їх “махінацій”. Там мабуть жодних документів не було. Прокурор щось сварився з Харламовим і кажуть, що подали в область, щоб зняти його. Говорять, що будуть судити. О 7 год. Єстєгнєєв випустив мене з камери і сказав, щоб йти додому. Я пішов. Вдома в першу чергу порвав “Постановление” на Чемериса, а опісля про все розказав жінці. Вона не сказала нічого. З цього дня я ліг в ліжко, бо був порядно хворий.

 1.1.1948 р. до мене з жінкою прийшов Попов і сказав, що є розпорядження з області зняти мене з роботи. Він приходив до мене в гості. Тоді він розказував також, що звільняють від роботи в органах МВС всіх тих, які були під німецькою окупацією. Говорив, що його також повинні звільнити, бо був під німецькою окупацією. 

 2.1 1948 року  я, не знаю від кого, довідася, що зняли з роботи Попова та Товпу (міліціонер), які були під німецькою окупацією і за це їх зняли. До 17.1.1948 р. я був вдома. Не ходив нікуди, бо був хворий і лежав в ліжку. Цього дня приходив Сторож по обмундирування, але я не здав і проходив ще місяць часу. 15.2.1948 р. прийшов Сторож і сказав, що я арештований. Я замотав обмундирування в шинелю і заніс, де здав Сузанні. Цього дня мене визвав до свого кабінету Харламов. Я застав його в кабінеті. Сидів за столом. Я привітався, він відповів і спитав, чи я знаю, чого він мене визвав. Я відповів, що не знаю. Тоді він сказав: – От, слухай, Литвиненко, я визвав тебе для того, щоб ти взяв приклад з таких, як другі, що також звільнені з роботи, та дальше працював для нас. Напр., Попов, Товпа також звільнені, але вони нас не забувають. Хоч ми трохи з тобою і побилися та посварилися, але це дурниця. Так треба було. Це зрозумієш тоді, коли будеш робити глибше. Тоді тільки пізнаєш все це, коли будеш виповняти всі завдання. – Це що зняли мене з роботи, я розумію, але завіщо ви мене так набили? – Треба було комусь відповісти за це, бо неправильно розчислено і зроблено (він мені про цю неправильність не сказав, але на мою думку, це неправильно розчислено тому, бо матеріали вже були вислані в область, а Харламов про це міг не знати). За цю роботу мав хтось добре попаритись. Добре, що на тому сталося, але справа ще не закінчена, отже може й прийдеться тобі ще відповідати. – Ви ж мене самі вчили так робити. – В те, що я тобі сказав взяти документи, повірить тільки дурак. В це ніхто не повірить. А коли схочеш добиватися правди, тоді посииш з 10 років. Коли хочеш, щоб було добре, то візьмись до цієї роботи дальше. Я тобі дозволю стати на якусь цивільну роботу і будеш продовжати. – А навіщо забираєте обмундирування від мене? Я ж не маю в чому ходити? – Ти зрозумій, що так треба. Треба, щоб до тебе селяни не мали жодних підозрінь. Вони повинні знати тільки те, що ти з нами вже розчислився. Зрештою, вибирай одне з двох: або будеш робити, або я віддам тебе під суд. Я подумав, прийшов до висновку, що він таки може віддати під суд, і рішив дальше робити. Коли я погодився дальше працювати, тоді Харламов сказав, щоб іти і шукати собі цивільну роботу. При цьому зазначив, щоб вже продовжати агентурну роботу в Бодаках. На цьому наша розмова закінчилась і я пішов додому. 

16.2 я пішов у Вишнівецьку стройконтору, щоб стати там на роботу. Мені сказали, що працівника потрібно, але зараз нема завідуючого, отже не можуть мені сказати конкретно. Я з нічим вернувся додому. Після полудня я пішов у Бодаки. Ціллю моєю було – дістати дещо з продуктів від Петра та зібрати матеріали по дорученій Харламовим роботі. Зайшов я найперш до Альошки, який сказав, що Чемерис часто ходить увечері в село в напрямі церкви. Я це занотував собі і сказав йому, щоб краще слідив. Від нього пішов до Дячини. Тут застав Семена, від якого довідався, що Петро поїхав в ліс за хворостом. Тоді спитав мене, чого мені потрібно. Я відповів, що вже другий місяць нічого не роблю, отже думав сказати Петрові, щоб він, коли може, допоміг мені чимсь зо продуктів або дав щось за те, що Володя пасе худобу. Він приобіцяв переказати це братові. Тоді я спитав його, де Самоїлович, і довідався, що він молотить в сусідстві. Я пішов до нього. Розповів йому про те, що вже не працюю в МВС, поговорив ще про деякі справи, вкінці спитав, що нового зі старої роботи. Він розказав, що Дячина два три рази в тиждень виходить кудись з дому і буває до 10–12 години. Крім цього сказав, що за час моєї неприсутності в Бодаках, до Петра одної ночі приходило 2-ох чоловіків, які вночі стукнули три рази в вікно, після чого до них вийшов Петро і щось говорив. Хто це був, він не знає, але по поведінці можна судити, що це були бандерівці. Я сказав Самоїловичу, щоб дальше слідив за Дячиною і пішов додому. 

17.2. я пішов до Харламова, щоб взяти від нього справку на прийняття мене до роботи. Він сказав, що справки не потрібно. А коли треба буде, то він дасть усну відповідь. Опісля питав, як стара робота. Я відповів, що буду робити й можу вже подати деякі матеріали. Після цього розказав те, що довідався від Альошки і Самоїловича. Він сказав, що це добре та додав, що коли я буду дальше вести цю роботу, то дозволить мені стати на роботу в якійсь організації, а крім цього дасть мені матеріальну піддержку від себе. Тоді я сказав, що в зв’язку з роботою в Бодаках мені була б на руку така робота, при якій я міг би стрічатися з людьми зі села Бодаки. Тоді він спитав, яку я роботу вже собі намітив. Я відповів, що в стройконторі. Він сказав, що можна уряджуватися, а опісля побачимо. На цьому наша розмова закінчилася і я пішов прямо в стройконтору. В стройконторі застав інж. Павловського, від якого довідася, що 20.2. буде завідуючий Соболєв П.І., отже можна написати заяву, то цю справу полагодить. Я зараз попросив кусок паперу сів і написав заяву та подав йому. Він сказав, щоб довідатися 20. від 12 до 2 години. Після цього я пішов додому. 

18.2. до мене приїхав Петро Дячина з Шандруком і привезли по півтора пуди жита 4 пуди бараболь. Я бараболі залишив вдома, а жито цією самою підводою, бо вони їхали в Вишнівець, завіз до млина, де заміняв на муку. Вертаючись з ними (вони також міняли збіжжя на муку), я йшов пішком з Петром, а Шандрук їхав. Під час цього Петро сказав, що добре було б довідатися, коли б можна, на кого з Бодак заведена судова справа і як вона стоїть. Крім цього сказав, щоб подати “дов. лиц”, про яких я зможу довідатися. Я відповів, що про справу довідатися трудніше, бо вона напевно вже передана в суд, а про “дов. лица” побачу, може вдасться щось зробити. Так розмовляючи, ми дійшли до моєї хати, я скинув свою муку і вони поїхали дальше. 

20.2. я пішов у стройконтору і спитав Соболєва, як з моєю заявою. Він сказав, що зараз подзвонить в  РВ МВС й рішить, та почав дзвонити до Харламова. Пов’язавшись, сказав (я чув): “До мене прийшов твій бувший працівник Литвиненко, як з тим, що ти раніше говорив?” Тоді слухав. Вкінці сказав, що зараз передасть трубку й попросив мене до телефону. При телефоні був Харламов. Він спитав, чому я не зайшов до нього сьогодні. Я відповів, що не знав, що треба, бо договорився про приступлення до роботи. Він сказав, що пройшли дні й треба було зайти. Я сказав, що мав на увазі зайти й зайду, як буду вертатися. На цьому розмова закінчилася і я передав трубку Соболєву. Цей спитав, яке остаточне рішення. Опісля щось слухав з 2 хв. й на закінчення сказав, що добре. Після цього сказав до мене, що приймає мене до роботи з місячним “воспітанієм в должності бригадира” й доручив сьогодні познакомитися з роботою, а завтра вже приступити до роботи. Я вийшов і пішов до Харламова. В кабінеті Харламов спитав мене, що нового. Я сказав, що Петро вимагає, щоб подати список “дов. лиц” та справу якогось бодацького чоловіка. Він відповів, що зі справою нічого не буде, бо вона вже в суді, а з “дов. лицами” можна буде якось зробити. “Я тут вчити тебе не буду. Хлопців знакомих маєш, можеш дати випити й дістанеш. А, подруге, ти мав своїх” – сказав Харламов. Я відповів, що боюсь, щоб так не сталося, як попередньо, краще хай судить відразу. Він відповів, що тут нема чого боятись, бо жодних паперів не треба брати й ніхто не помітить. Я погодився і сказав, що зараз мені треба йти ознакомлюватися з роботою. Він відповів, що можу відійти, але попередив, щоб жодних справ не затягувати, а зразу повідомляти. Від Харламова я знову пішов у стройконтору. Тут зав. сказав, що моя робота така: кожного дня рано на його розпорядження розставити робочих по роботах і, не відлучаючись, наглядати за їх роботою. Дальше я повинен вести учот роботи та запис роботи кожного робочого за день. Рано при роботі треба бути о 8 год. 30 хв. В стройконторі я працював від 20.2. – 22.4.1948 року.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ