Чи може «маленький українець» стати нардепом? Тернополянин Володимир Кухар таки попробує!

В Україні триває виборча кампанія. До нас повернулася змішана система, коли половина місць у парламенті (225) буде заповнена партійним списками, а половина — народними обранцями за мажоритарною системою. Якщо не брати до уваги позавчорашнє шоу Радикальної партії Олега Ляшка, яка без шансів на успіх висунула до ВР за партсписком багатодітну матір, молоду вагітну жінку, сліпого музиканта вкупі з покинутим іншими партіями політиком Юрієм Кармазіним, саме «мажоритарка» може стати «шляхопроводом» для пересічних українців до потрапляння у вищий законодавчий орган. Адже зараз тільки й лунають розмови про те, що «немає за кого голосувати». Чому в такому випадку самому не спробувати свої сили? Заявки приймаються до 13 серпня включно, запевнили «Україну Молоду» у Центрвиборчкомі.

Раніше «Україна молода» вже писала, що деякі відомі публічні особи — як, наприклад, журналіст Вахтанг Кіпіані — відмовилися від бажаного балотування. Адже витрачати власні гроші на участь у сутичці з грошовитими олігархами та партійцями — марна справа. Але окремі співвітчизники — ті, що невиправні романтики й оптимісти, — все ж навіть за таких розкладів ідуть у парламент. Мовляв, «а раптом». Вигравали ж вибори у 1990–х роках із бюджетом кампанії 5 рублів!

Проте як писав “Погляд” 40-річний лідер громадського об’єднання «Українська альтернатива» Володимир Кухар уже сформував команду тернополян, аби набрати 25 тисяч голосів і пройти в парламент Верховної Ради.

Будучи людиною зовсім не публічною, і не використовуючи жодної зовнішньої реклами, в його планах завойовувати електорат на вулицях Тернополя, починаючи від театрального майдану і закінчуючи його рідним масивом БАМом.

Гліб Норов, юрист, на наше прохання описав, як звичайній людині стати кандидатом у депутати без опори на якісь партії. Виявляється, що, маючи бажання, це не така вже й нереальна річ.

«Треба чотири папірці: це заява про самовисування, ­виборча програма, біографія і квитанція про оплату обов’язкової застави. Обов’язкову заставу залишають всі кандидати, вона дорівнює десяти мінімальним зарплатам. Це 13 224 гривні. Хто скаже, що це дорого, хай знає, що для партії застава має бути в розмірі 2,2 млн. гривень», — пояснює пан Норов.

За його словами, біографія — «проста формальність». Треба вказати дату і місце наро­дження та інші обов’язкові дані. У програмі ж ви викладаєте свої ідеї та плани щодо вирішення проблем української громади. «Як це не сумно, але в Україні немає культури написання грамотних програм, тому що депутати ніколи їх не дотримуються. Тому багато хто, якщо не всі, просто штампують шаблонний текст. Інша справа — на Заході, де політиків обирають саме за їхні програми, бо там прийнято їх виконувати», — каже Гліб Норов.

Загалом, програма — теж не проблема, бо, наприклад, бізнесмен Михайло Бродський свого часу ішов у владу просто з віршем Василя Симоненка на озброєнні: «Ти знаєш, що ти людина?» Його й подав у ЦВК як програму.

Найголовніше — це оформлення документів і власне заяви. Папери повинні бути ідеальні, щоб у виборчій комісії не було приводу завернути вашу заявку. Державні служби славляться своїм умінням знаходити неправильні коми, пропущені крапки, якісь дрібні помарки й недоліки. «Хоча за новим законом можна спокійно виправити помилки в даних, але краще з цим не стикатися, — каже Норов. — Я б порадив людям, які хочуть стати кандидатами в депутати, звернуться до фахівців, які до цього займалися подібними питаннями. Навіть для розумної та освіченої людини в перший раз це може викликати труднощі».

«У чому перевага «мажоритарки»? Люди голосують за конкретну людину. — говорить пан Норов. — Україна ділиться на 225 округів, від кожного вибирається один депутат. Що таке округ? Це об’єднання кількох населених пунктів або частина великих міст, як, наприклад, у Києві. Балотування кандидатів тут — це протистояння не великих ідеологій, як у випадку з партіями, а ідей конкретних людей для конкретного округу. Люди пропонують свої шляхи вирішення проблем інших людей. І тут виходить деякий дисонанс, адже людина обирається в загальнодержавний орган влади, хоча при цьому пропонує вирішення проблем лише одного округу. У принципі, аналогічну систему виборів маємо у Великої Британії, США. Інша справа, що наші депутати–мажоритарники, прийшовши в парламент за такою системою, все ще думають масштабами свого села і міста, не стаючи депутатами всієї України.

Основна перевага мажоритарної системи — це те, що люди приходять і голосують за людину, яка їм подобається, при цьо­му виборці не є заручниками «темряви» партійних списків, де слідом за вподобаним лідером може йти і скомпрометований кандидат. «Мажоритарка» — це хороший трамплін для політиків–початківців, людей з амбіціями. Вже відомо, що до нової ВР балотуватиметься багато нових людей. Хоча б цей факт показує, що в нас може початися нове політичне життя».

Відомий політолог Володимир Фесенко у коментарі «УМ» досить стримано оцінив шанси «маленьких українців» на виборах. «В теорії, вони можуть пройти до парламенту, але на практиці це малоймовірно. Дивіться, — пояснює «УМ» політолог, — аби потрапити у прохідні партійні списки, треба мати або друзів, або солідні гроші. Але і для мажоритарної системи потрібні гроші. І обов’язковий внесок 13 тис. грн. — крапля в морі. Без реклами, без інших витрат виборці навіть не знатимуть, що ви є — такий кандидат. Враховуючи ціни на розкрутку, простому громадянинові буде важко її замовити. А самотужки обійти всіх виборців по дворах і квартирах (а це в середньому 160 тисяч осіб) мало кому до снаги. Тож навіть якщо ви вирішили балотуватися без грошей, то маєте зібрати команду однодумців, яка б вас підтримувала і вам допомагала».

Перш ніж «просто так» подати документи на реєстрацію кандидатом у ЦВК, політолог радить добре подумати: «Адже після програшу гроші не вертають».

БУКВА ЗАКОНУ

Відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України» (стаття 9):

1. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

2. Проживання в Україні за цим законом означає:

1) проживання на території в межах державного кордону України;

2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах;

4) перебування на полярній станції України;

5) перебування у складі формування Збройних сил України, дислокованого за межами України.

3. Такими, що проживають в Україні, вважаються також особи, які проживають разом з особами, зазначеними у пункті 3 частини другої цієї статті як члени їх сімей.

4. Не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

* * *

До речі, ЦВК визнав, що футболіст Андрій Шевченко може балотуватися в парламент. Адже раніше новачкові партії «Україна — Вперед!» закидали, що, граючи в закордонних клубах, він не жив в Україні останні п’ять років. Механізмів, які можуть проконтролювати терміни перебування громадянина України на Батьківщині чи за кордоном, просто немає.