Лесю Личак з Тернопільщини одружили без її відома і тепер вимагають половину майна
– Відбулася історія настільки неймовірна, що, якби це не зі мною, не повірила б, що таке можливо, – сумно усміхається 24-річна Леся Личак. – На прохання співробітника УБОЗу я сховала у себе вдома людину, яку погрожували вбити. А він «в подяку» потайки від мене, поки була за кордоном, одружився … на мені і тепер вимагає свою частку «сімейного майна» та права жити з «дружиною».
Львівський знайомий – співробітник Управління по боротьбі з організованою злочинністю – подзвонив Лесі на початку 2009 року з незвичайним проханням: «Сховай на тиждень-два у своєму будинку приватного підприємця. У нього великі проблеми, треба рятувати людину». Жінка поспівчувала і погодилася.
– Приїхав чоловік назвався Ігорем Пулем (ім’я та прізвище змінені. – Авт.). Виглядав переляканим і пригніченим, що, втім, було зрозуміло, адже йому загрожувала смертельна небезпека, – згадує Леся. – Прихистила його, хоча це і було складно – в той час в будинку жили моя мама, мій син від першого шлюбу і мій наречений, з яким ми ще не уклали шлюб. Замість двох тижнів гість прожив у мене два місяці. А потім запропонував … розписатися з ним. Я була просто ошелешена! З якого дива? Ніяких почуттів до квартиранта, який на 13 років старший за мене, не відчувала. Збиралася заміж за свого обранця. Почувши відмову, мешканець засмутився, проте до себе у Львівську область не поспішав. Жив у нас вдома і далі, як на безкоштовному курорті – на всьому готовому, та ще й став відверто чіплятися. Вигнати людину, що опинилася в біді, я соромилася. Але як приватний підприємець, який займається дрібнооптовою торгівлею, стала частіше їздити за кордон – щоб не бачити «квартиранта».
27 червня 2009 Леся поїхала до Голландії, де придбала для свого бізнесу вантажний мікроавтобус, гроші на який збирала кілька років. А 6 липня, повернувшись в Україну з покупкою, вирушила в МРЕВ ставити машину на облік. Але їй відмовили – «паспорт не дійсний»!
– З’ясувалося, що 4 липня я … вийшла заміж за Ігоря Пуля і взяла його прізвище! – Продовжує Леся. – Оговтавшись від шоку, почала розбиратися. Згадала, що, їдучи за кордон, залишила свій український паспорт у будинку. А Ігор, виявляється, його знайшов і попросив секретаря сільради нас розписати: «Ви ж бачите, скільки місяців я з Лесею живу. У неї скоро день народження, зробіть нам подарунок». Ось і з’явився «подарунок» – штамп у паспорті! Я зібрала речі «чоловіка», викинула їх на вулицю, і він, нарешті, поїхав до себе на Львівщину. Написала заяву в міліцію і прокуратуру. Десятого вересня рішення Зборівського районного суду Тернопільської області секретар сільради була визнано не дійсним.
Подала я і адміністративний позов. Відповідачем були сільрада і мій так званий новий чоловік. У позові просила визнати шлюб недійсним, як доказ у суді продемонструвала свій закордонний паспорт з відмітками про дати виїзду (27 червня) і в’їзду в Україну (6 липня). До справи були долучені і документи про адміністративний поступок секретаря. У підсумку голова Зборівського районного суду Іван Кучер постановив 18 лютого 2010 мій позов задовольнити: «Вивчивши існуючі докази, суд дійшов висновку, що Леся Личак не була присутня 4 липня в Гаї-за-Рудівській сільраді, коли був зареєстрований шлюб, а це суперечить статті 34 Сімейного кодексу України, що передбачає обов’язкову присутність нареченої і нареченого в момент реєстрації шлюбу. Тому шлюб слід вважати недійсним». Суд зобов’язав сільраду анулювати актовий запис.
Але «чоловіка» це не заспокоїло. За словами Лесі, спочатку він умовляв її жити разом, потім став погрожувати. Жінка відкинула всі домагання. І тоді Ігор, з’явившись до неї додому, хлюпнув Лесі на ногу кислотою, побив, силою засунув якісь таблетки їй в рот і викрав новий мікроавтобус. Заявив: «Я чоловік, половина майна – моя!» Виписка з Зборівської районної лікарні свідчить: «Що у потерпілої, що надійшла 19 серпня 2010 Лесі Личак гостре медикаментозне отруєння, ймовірно бензодіазепінами, поверхневий опік правого стегна соляною кислотою. Пацієнтку, лежачу без свідомості, виявила мати».
Але на цьому біди не закінчилися. За скаргою Ігоря апеляційний суд Тернопільської області 23 грудня 2010 … скасував рішення Зборівського райсуду, знову оголосивши чужих людей подружжям: «Хоча наречена і не була присутня на одруженні, суд, приймаючи до уваги свідчення третьої сторони – голови Гаї-за- Рудівської сільської ради про те, що Личак проживала однією сім’єю з нареченим, виявляла бажання з ним розписатися, а також довідку сільради про те, що інформація про спільне життя нареченого і нареченої до сільради надходила від мешканців села, постановляє скасувати рішення Зборівського районного суду, визнати шлюб дійсним, а провадження у справі закрити».
– Після цього моє життя перетворилося на пекло! – Плаче Леся. – Справжній наречений пішов, не дочекавшись закінчення судових розборок. А новоявлений «чоловік» всім розповідав, що я – міліцейський агент, і писав заяви, що я його розорила, вкрала у нього якісь документи. За його заявами проводилися перевірки. А ось те, що він мене б’є, нікого не цікавило. Звернення до міліції, підкріплені медичними довідками, результатів не дали, правоохоронці твердили: «Самі розбирайтеся у своєму сімейному конфлікті!» Відмовилася втручатися і прокуратура.
Тоді я вирішила сама дізнатися, з ким же зіштовхнула мене доля. Ось що розповіли знайомі співробітники Соколівського райвідділу міліції у Львівській області про мого «чоловіченька». Виявилося, що він патологічно жорстокий і не раз піднімав руку навіть на власну матір. У 2005 році Ігор брав участь у груповому розбійному нападі, під час якого катував свою жертву розпеченою праскою, одягав їй на голову мотоциклетний шолом і бив по ньому палицею. Влітку того ж року колегія суддів Червоноградського міськсуду направила його на примусове лікування в психіатричну клініку. Звичайно, в його селі про це знали, і не дивно, що на Львівщині він не міг знайти собі наречену. Правда, перед нашим знайомством Ігор жив у райцентрі з якоюсь жінкою. Але, взявши в банку великий кредит, вирішив гроші не повертати і інсценував розбійний напад на себе. А щоб співмешканка не видала його, він два тижні катував її в підвалі. Після чого вона, рятуючись, втекла до Польщі. Його колишні подільники за інсценування нападу зажадали у Ігоря велику суму грошей, стали йому погрожувати. Тоді він звернувся за захистом до … УБОЗ. Так і опинився у мене.
Лесі все ж вдалося повернути через ДАІ свій мікроавтобус. В помсту «чоловік» написав заяву, що вона нібито вкрала товар, який знаходився у машині. І суд (без участі молодої жінки!) визнав за нею борг у кілька десятків тисяч гривень.
– Зараз я готую позов про розлучення, – продовжує Леся. – Уже маю гіркий досвід судових розглядів – один суд визнав дійсним міфічний шлюб, інший виніс заочний вердикт про неіснуючу борг. Але все ж сподіваюся на справедливе рішення. До суду надам зібрані мною документи, свідоцтва. Думаю, глава сільради вже не захоче йти у свідки. Я показала йому рішення суду, за яким Ігоря відправляли на психіатричне лікування. Очі у чиновника округлилися, коли він прочитав про «подвиги» мого лжечоловіка.
– Я просто оніміла на судовому процесі, коли служитель Феміди заявив моїй дочці: «Суду видніше, дружина ти чи не дружина!» – Вступає в розмову мама потерпілої Марія Личак. – У Лесі був прекрасний наречений. І я-то вже точно знаю, що ні про яке одруження з Ігорем вона навіть не думала. Звичайно, без відома голови сільради у нас нікого ні з ким не розпишуть. І якщо Лесі в момент розпису не було в Україні, то була я, яка живе через кілька хат від сільради. Хіба важко було мене запросити, запитати, чому немає дочки, чому чужа людина з’явилася з її паспортом? Як можна примушувати жінку жити з садистом, який стільки разів її бив? Дізнавшись про те, що Леся купує машину, він швиденько оформив шлюб, щоб потім претендувати на її майно …
– Лесі ні в якому разі не можна розлучатися з нав’язаним їй чоловіком – радить відомий київський адвокат Марина Лебедєва. – Рішення про розірвання шлюбу підтвердить, що такий подружній союз мав місце, відповідно є і спільне майно. Щоб уникнути тих правових і майнових наслідків, які тягне реальне заміжжя, жінці потрібно обов’язково, загалом (не адміністративному)в суді, доводити: шлюб був саме недійсним. Як адвокат я не маю права давати оцінку діям судів, але сформована ситуація виглядає неймовірною і анекдотичною. Залишається тільки сподіватися, що при правильно заявленому позові Леся зуміє домогтися в суді справедливого рішення.
Коментарі вимкнені.