Олександр Башта: “Дивно на День народження дарувати вінки”

9 березня влада вважає святом, тому збираються з вінками і йдуть їх покладати до пам’ятника Тараса. Кажуть, що це День народження. Дивно, звичайно, на День народження – вінки.

Напередодні нас вкотре почали переконувати в тому, що покращення йде, і обіцяли, що будуть ще більше обіцяти. Нормальну мислячу людину це вибиває з колії: не виконавши одне, обіцяти друге. Пенсія інваліда, яка була 820 гривень, за два роки не змінилась. І от мені знову прийшла пенсія, і вона знову така сама. А мені обіцяють, що вона покращується і покращується.

Хотілось якогось протесту. Протест як можна висловити? Можна стати біля обласної адміністрації – вийдуть послухати двоє-троє. Зібрати  мітинг для мене складно. Стати посеред Театрального майдану і кричати? Якась частина людей може зупиниться, поспівчуває, друга частина скаже «придурок», третя – пройде мимо.

9 березня мені хотілось прийти, подивитись їм в обличчя, отим звітувальникам про покращення життя. А при збігу обставин – сказати, що не так все добре, як вони розмальовують.

Ще на підході до драмтеатру, мене уже перестріли якихось двоє у цивільному і запитали чого я туди їду? Я розумію, що то були міліціонери, але чому в цивільному? І чому заборонили людині просто пересуватися? От хочу і їду туди. Правдами-неправдами добрався, став в натовпі спереду, тому що всередині чи ззаду стояти – це на рівні попок людських при моєму зрості.

Коли почав виступати пан Кайда, я відчув, як мене починає втягувати в натовп. Я розумію, що якщо я не зроблю зараз ніякої дії – мене втягнуть, оточать навколо і простою там все їх свято. Тому я рвонув і вирішив: поїду, стану біля Кади. По-перше, може слово дасть сказати, а по-друге – захистить. Але не тут то було.  Ті двоє мене схопили, почали тягнути в сторону. Там сходки почались, вони перекинули мене з візка, я впав, почалась суматоха.

Це була кульмінація. Що образливо: міліція стоїть спостерігає збоку, а невідомі люди викидають мене з візка. Хто забороняє мені біля пам’ятника Шевченка сказати не те, що хоче почути влада?

Якась частина людей пробувала за мене заступитись. Якийсь дідусь підходив до Кайди, який пообіцяв, що в кінці дозволить мені виступити . Звісно, в кінці всім інвалідам дозволяють сказати. Ну я трошки втихомирився, чекав кінця промов. Але, в принципі, сталось так, як я і очікував і розраховував – ніхто мені слова і не збирався давати, почали збирати мікрофони, відвернулись.

Мене знають, що я не просто так приїхав. 9 травня я намагався перешкодити цим «червонотряпочним шествіям» в нашому місті. Тоді говорив, що ми не маємо права покладати квіти ідеології, яка нас нищила. Так, простий солдат правдою і вірою виконував свій обов’язок – до нього шана і повага. Але ідеологія, яку він захищав.. І, як завжди,  от прийшли не вшанувати цього солдата, а комуністичну ідеологію. Я виступав проти. Вони знали про те, що я можу сказати, можуть всі почути, тому і була така протидія. Звичайно, обласна влада зробить усе, щоб мене ніхто не чув і не бачив.

Кайда вибачився  і сказав, що не зрозумів, що відбувається, тому і не допоміг мені. Мені дивно, що місцеві телеканали показали те, що влада покладала квіти, а те, як мене викидали з візка – ні. Хоча це знімали.

Мар’яна Судова, Доба