У Тернополі мене чекатимуть завжди – Володимир Лех

«Я не працював на «TV-4», я, як і інші колеги, там жив.  Ми були одностайні, єдині, ми були командою», каже колишній тернополянин, журналіст, теперішнє обличчя та головний редактор телеканалу «РАДА» Володимир Лех.   «Погляд» вирішив поцікавитися, як живеться нашому земляку у столиці, що змінилося у його житті з часів «TV-4», які наміри має на майбутнє.  А заодно – й познайомитися із Володею поближче.  Він з надзвичайним трепетом пригадує про все, що пов’язує його із нашим краєм.  Назагал, спілкування із Володимиром Лехом видалося дуже приємним, сподіваємось, що й наших читачів сповнить позитивом.

«Телебачення – моє життя»

–          Теребовля – це місто мого дитинства і шкільних років. Правда, народився в смт. Дружба Теребовлянського району, а з п’яти років вже мешкав в райцентрі. Батько працював там будівельником, а відтак ми отримали квартиру. Місто люблю безмежно, бо там моє все: школа, друзі і батьки.   Хоча, не надто задоволений зараз  зовнішнім виглядом Теребовлі – дороги в жахливому стані, освітлюються не всі вулиці, брудно. Та прикрашають місто люди. Вони добрі, щирі і привітні.  У перший клас Теребовлянської ЗОШ №1 пішов, як тільки-но проголосили Незалежність України. Повік буду вдячний вчителям – їм завдячую за своє теперішнє Я. А навчався мабуть, як і всі: і «зубрив», і списував, ну і звичайно ще й сумлінно старався. Мабуть, це допомагало мені з року в рік бути відмінником. (сміється). Правда, пригадую, що не дружив з фізикою. «Четвірка» виходила за рік у випускному класі. Довелося «улюблену» фізику обирати на екзамен і таки переконувати вчителя, що знаю, що таке сила тертя і тяжіння (сміється). Був активістом шкільного життя, насамперед ведучим різних вечорів. Ось, мабуть, і тоді почав народжуватися потяг до публічності.

–          Як доля вас пов’язала із тележурналістикою (пригадую, що на екранах ви з’явилися у досить юному віці.

–           Я почув, що на ТТБ потрібен диктор. Тоді я мало уявляв, хто це такий. Але  оскільки постійно був ведучим різних заходів, тому і свято вірив, що маю читати тексти.  Коли йшов на кастинг, був впевнений, що я його виграю.  Так і сталося . Мій дебют відбувся на ТТБ у вісімнадцятирічному віці у програмі про кохання! А от першою своєю серйозною роботою вважаю програму про завод «Оріон». У ній я і журналіст, і ведучий. А своєю «теленянею» називаю Світлану Мельник (Боднар) – зараз вона редактор Збаразької газети «Народне слово». Довга доля з ТТБ в мене не склалася, працював там лише сім місяців. А далі у моєму житті був рідний і улюблений  канал „TV-4”.  В «тівішню» сім’ю влився у 2003 році.

Три місяці наполегливої праці принесли перші успіхи – Володимир став ведучим спортивних новин. Згодом – ведучим молодіжно-розважальної програми „4 квартал”, водночас працював журналістом відділу новин та інформації. У  2005-2006 рр. – політичний оглядач, ведучий прямих ефірів під час парламентської виборчої кампанії 2006. Представляв область на Всеукраїнському прямому ефірі з Президентом Віктором Ющенком.  «Після цього, як я жартую, прокинувся знаменитим (сміється)  – на вулиці впізнавали ВСІ!!! А далі все пішло «як по маслу» – телебачення стало моїм життям і хобі».

Підвищення службовою драбиною навіщував Іван Круп’як

Про колектив телеканалу «TV-4» у Володимира найтепліші спогади:

–          У своєму житті я змінив декілька робіт, але такого колективу, як «тівішний» в мене не було і думаю, що не буде. Ми допомагали один одному, разом святкували і працювали. Відтак, переконаний, що успішність «TV-4» – в людях, їх професійності , відданості та фанатизмі. Щоразу, як в Тернополі, обов’язково заходжу в гості на канал. Наша дружба і досі міцна, як і чотири роки тому. Я, як можу,  допомагаю їм в Києві, «тівішники» –  мені в Тернополі.  Радий, що запросили мене на день народження каналу і не просто запросили, а й доручили бути ведучим грандіозного дійства. Було круто і весело!  

–          Як трапилося так, що ви змінили улюблений телеканал і опинилися в Києві? Ви до цього йшли цілеспрямовано чи, можливо, це щаслива випадковість?

–          Я б сказав щаслива цілеспрямованість (см). Якщо бути чесним і відвертим, то я до цього йшов. На певному етапі – мені у Тернополі стало «тісно», я маю на увазі, в плані телевізійного розвитку.  Відтак, говорив собі, що пора! З іншого боку, мені дуже шкода було покидати місто, яке я люблю безмежно, друзів, рідних, батьків.  Пам’ятаю, як з «тівішниками» святкував Новий рік і колега Іван Круп’як спрогнозував мені 2008 рік. Він сказав, що після різдвяних свят на мене чекають серйозні зміни, в плані роботи. Так і сталося! Подзвонив друг, земляк і київський телевізійник з пропозицією стати обличчям телеканалу Верховної Ради України. Довго не думаючи, відсвяткував Різдво і вже дев’ятого січня поїзд повіз мене у столицю.  

Як вам працюється в колективі «Ради»? Що найважче у роботі особисто для вас? Які найпомітніші відмінності для вас виявилися при зміні провінційного телеканалу на столичний?

–          На канал «РАДА» я прийшов, як спеціальний кореспондент, а також ведучий програм.  Найбільше боявся, що незнаю всіх Законів України і Конституції – чомусь свято вірив, що це для парламентського журналіста як «отче наш». Та, виявилося, що цього не треба, бо надто часто їх змінюють (сміється). Спочатку я працював по 12-14 годин і це оцінили – став спеціальним кореспондентом Голови Верховної Ради. Згодом запустив на каналі новини, яких ніколи до цього не було, і в появу яких ніхто не вірив. ЗМОГЛИ!!! Тепер інформаційна картина на каналі щодня у чотирьох випусках новин. Далі склалося так, що мене призначили головним редактором телеканау «Рада». Ось уже два роки очолюю творчий колектив парламентських журналістів і повністю відповідаю за наповнення каналу. До насиченого робочого дня вже звик. По-іншому тут ніяк – політики настільки активні, що зробити заяву для ЗМІ можуть в будь-яку пору доби. Неодноразово доводилось «під куполом» ночувати, безсонними є ночі в час гарячих виборчих перепитій,  і в час прийняття Радою законів, таких як держбюджет, пенсійна реформа. Порівнювати провінційні канали з центральними важко. Якщо ти журналіст – на тобі однакова відповідальність за подачу інформації, чи ти в Києві, чи ти в Тернополі. Головне, збалансовано, правдиво і без емоцій.

–         «Життя у Києві завжди тримає у тонусі!»

–          Київ – це моє місто. Жодного разу не відчував себе тут некомфортно, незважаючи на шум, глум і шалений ритм життя. Тут завжди поспішаєш, а відтак – завжди в тонусі. Хоча, бувають моменти, коли хочеться спокою – по нього їду до Тернополя. Тут я відпочиваю. Загалом, в Києві не лише працюю, я сюди на заробітки не приїхав. Я тут живу. Тож, вихідні використовую максимально. Оскільки живу сам, то займаюсь господаркою – перу, прибираю, готую. Обов’язково відвідую різні заходи – частенько на них запрошують, як телеведучого. Ходжу в клуби, кіно, зустрічаюся з друзями – з ними проводжу багато часу, відпочиваємо по-різному.

Як часто приїжджаєте у Тернопіль?  Хто чекає на вас тут?

–          В Тернопіль стараюся приїжджати раз в місяць-півтора. І здається, що пройшло вже багато часу – мав би звикнути. Та, ні – до рідного тягне. Місто дуже люблю. Чесно, частенько катаюся по країні і за її межами, але таких міст, як Тернопіль дуже мало. Охайне, затишне, спокійне, з привітними і добрими людьми. Думаю, що мене чекатимуть тут завжди – насамперед  батьки, сестра, рідні і друзі. Це місто завжди буде зі мною – у ньому пройшли мої студентські роки, тут вперше закохався, перша робота. Моя мама до цього часу говорить, що якби я не працював в телебаченні, то вона мене б ніколи не відпустила з Тернополя. А так, говорить, що їй легко – бачить мене по ТБ практично щодня, а ще телефонує, і їй здається, що нас зовсім не розділяє відстань. Та, найбільше я сумую за друзями. Тепер, коли приїжджаю не встигаю зі всіма зустрітися. Ображаються, а це мене засмучує. Правда, останнім часом намагаюся зустрічі розбивати на кілька моїх приїздів. Ось так змушений виходити з ситуації.

Що любить їсти Володимир Лех? Які має музичні вподобання? Яким телеканалам довіряє найбільше? Які телепрограми проглядає у вільний час? Можливо маєте якесь хобі?

–          У їжі я не вибагливий і їм нібито не багато, хоча добре виглядаю (сміється) Робота змушує обмежувати себе у їжі, аби потім обличчя помістилося в телевізор (сміється) Зранку їм щось легке – салат, або ж яєчню і обов’язково п’ю каву – це мій улюблений напій. Трохи краще обідаю: з першим, другим і компотом. Вечеря теж легка. Хоча, якщо чесно, іноді прийду додому, а їсти так хочеться, що забуваю, ким я працюю. Наїдаюся буває так, що потім півночі заснути не можу. Дуже люблю зелений борщ, пельмені, ще більше – піцу, тортики. Музичні уподобання – досить таки нав’язливі. Те, що звучить по радіо і на роботі фоном у комп’ютері – те і люблю. Правда, буває, що роблю собі подарунки – нещодавно сходив на концерт Монсеррат, обов’язково у березні піду на Вітаса, люблю Ірину Білик. Та, мабуть, найбільше люблю будь-шо, але українське, милозвучне і веселе. Зараз у мене серед аудіозаписів і Ірина Федишин, і старі пісні Оксани Білозір, Квітки Цісик та гуртів, популярних у 70-80 рр. Щодо телевізійних уподобань, то я, як чоботар без чобіт. На ТБ працюю, але мало його дивлюся. Звісно, що канал «РАДА» у моєму рейтингу на першому місці. Цікавлюсь, як подають новини колеги з 1+1, Інтера та ICTV. Останнім довіряю найбільше, адже вважаю, що там зважена, збалансована, правдива,і, головне, без шоу інформація. Не випадково, новини на каналі і називаються «ФАКТИ».  Дуже люблю подорожувати. Вдається мені це робити як приватно, так і по роботі. Побував в багатьох країнах – Греції, Бельгії, Хорватії, Чорногорії, Росії, Єгипті, Тунісі, Португалії, Литві, В’єтнамі, Кореї, на Кіпрі. Мрію відвідати Ізраїль та Італію. Думаю, що у 2012 все вдасться.  

Тернопільські красуні – поза конкуренцією

І, мабуть надзвичайно цікаве питання для тернопільських прихильниць: чи вільне сьогодні серце Володимира? Чи, можливо,  знайшлася у Києві та красуня, яка полонила вас?

–          Скажу про це відверто – ВІЛЬНЕ! Красуні у Києві є. Та, щось мені видається, що «це не моє».  Пригадую тернопільських дівчат – вони відрізняються від столичних. Наші дівчата культурні, красивіші, а головне, цінують стосунки і кохання. В Києві практика – щось не так і одразу розходяться, ніхто нікого не терпить, ніхто нічого не пробачає. Це моя думка і я не хочу сказати так про всіх дівчат з Києва. Взагалі, я по натурі романтик. Закохуюся рідко, але надовго.

Наостанок Володимир Лех побажав землякам добра, радості, процвітання, достатку, здійснення мрій. «Зичу веселих новорічних і різдвяних свят. Зустріньте їх з рідними! Нехай 2012 – буде роком злагоди і любові. А ще я бажаю, щоб тернополяни просто були щасливими. Шукайте позитив і посміхайтеся! Люблю вас!» 

Ольга Терещук