Насправді Вакарчук трохи святий, – Дзвінка Торохтушко про лідера “Океану Ельзи”

От не ходила я вчора на ОЕ.
Віддала обидва дощовики друзям, вони – молоді, їм ще рано радікуліти всякі на радикальних музичних заходах заробляти.
Хоча, сьогодні де-які екзальтовані сайти пишуть, що сила тембра Вакарчука і колонки з Палацу культури залізничників сотворили диво і на концерті намокли лише фани тернопільської “Ниви”. І то не всі. Де-кого за старою звичкою затулили крилами ворони зі Старого парку.
До мене долинало лише відлуння концерту у вигляді бум-бум і аааа!!!
Но, то таке. Я не пішла туди, бо який сенс, єссі Вакарчук у нас тепер скрізь. У вільному і необмеженому доступі. Складається враження, що то в нас уже лідер культу якогось. Але насправді Вакарчук просто трохи святий, бо знає все.
Їдеш першою сонною маршруткою, додивляєшся недоспаний сон. Водій теж крутить кермо, як бобіну до проектора, теж сон дивиться. І тут – з динаміка магнітоли:
– Со-о-ос-ни-и-и!!!!
Водій різко – кермо вліво, ногу – на на гальма. Маршрутка вся скрипить, рипить, вихлопною по ямковому ремонті, як апендиксом, шкребе.
Всі прокидаються і бачать, що дійсно, якби не Вакарчук, то кювет і придорожні сосни були б прикрою реальністю.
Або йдеш вночі попри генделик-наливайку на зупинці, а там чувак сидить. Футболка і джинси, як у Вакарчука, лисина блимає, в руках ракета недопитого пива, в очах безмежний нерозтрачений потенціал залитої туди любові. І він такий:
– Якби колись сказала ти мені!…
І ти розумієш, що то не Вакарчук, але співає він точно, як Вакарчук – хрипло, сипло, з присвистом і гаркавинкою. І ще й три волосини на лисині поправляє так з ліва направо.
Дрібниця, а приємно.
Або ото вдосвіта на лавку коло під’їзду вмоститься дядя Льоня, мент наш участковий колишній. І починає лаятись. Бо, пока він спав, жінка в нього заначку вибрала. В нього жінка – податківець, все найде. І ото дядя Льоня лається. Бо йому хижо. Но він добрий. І тобі його шкода, бо в тебе діти сплять. І ти виносиш дяді ЛЬоні десятку .
Він дивиться на тебе глибокими синіми очима Вакарчука і вдячно так:
– Буду за-авжди-и, ти та-а-ак і знай, другом твоїм!…
– Ну і нехай! – Кажеш ти.
Нехай співає. Він же нічого поганого не робить, той Вакарчук. А співає так, шо у дівчаток за піїсят застібки на бюстгальтерах самі розщіпаються і резинки з панталон випадають.
Вакарчук у нас тепер замість шансона і блатняка. Що не може не радувати і не вселяти оптимізму.
Тому я теж вранці встаю, ставлю турку на вогонь, вмикаю компа і кажу йому в наглий фейсбучний інтерфейс:
– Ти не один, і я не одна. Моя машина, давай бензину… Кави!!!!
Після кави в мене настрій піднімається, як вітрило на кораблику.
Потому шо… Шо?
Все буде добре!

Дзвінка Торохтушко