Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина двадцять сьома

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ. СІМНАДЦЯТА – ТУТ. ВІСІМНАДЦЯТА – ТУТ. ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАДЦЯТА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ПЕРША – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ДРУГА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ СЬОМА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:

 «Тут зайшов до Щербатого, а опісля з ним пішов в Кривчики до Дідика Івана, щоб зібрати матеріали. Однак його не застав вдома, бо поїхав в ліс “розробляти новину” на просо. Тоді я пішов до Романюка Івана, але цього не застав вдома. Жінка сказала, що поїхав з тестем у ліс. Я вертав додому і по дорозі зайшов у Бодаки. Тут пішов до Альошки, щоб забрати від нього інформації. Стрінувшись, він сказав, що Чемерис тепер нікуди не ходить, лише до сусідів, а часом приходить до с/ради. Я почав трохи на нього сварити, що він не слідить за ним. Він сказав, що слідить, але тепер робота в полі і нема часу. На цьому стріча закінчилася і я пішов до Дячини Петра. Я бачив, що Альошка вже не хоче робити. Може він був би і краще робив, але це не був мій участок, я мало туди довідувався і він не чув натиску. Дячину я застав вдома. Поговоривши з ним на різні дрібні теми господарського характеру та про найновіші події в селі, подав йому вкрадені від Кащеєва документи. Він сказав, що добре, але це мало. Тоді я сказав, що більше не маю змоги дістати. Від Дячини я прийшов додому, а тому, що був щойно полудень, я пішов на Загороддя. В половині дороги стрінувся зі Сердюком, який вертався у Вишнівець. Йому я передав документи на звільнення від податку тих людей, яких він мені подав. Тоді він сказав, що ще треба йому описати: 1. Шпака Василя Степановича, 2. Гранкін Віру, 3. Гук Ольгу Трохимівну, 4. Савчук Ліду Федорівну, 5. Романова Івана Федоровича. Тоді він вернувся і ми пішли разом в Загороддя, де описували цих людей. Слід зазначити, що ці люди, хоч їх і мало, але вони будуть йому робити. Особливо піддалися Шпак Василь, Гук Ольга і Романов Степан. Після зроблення цієї роботи я пішов додому. 

30.5. зайшовши в райфінвідділ, я сказав Герасімову про Жуковського. Він подзвонив до Харламова і сказав мені, що йому треба робити так само, як і всім іншим. Після цього я пішов на Федьківці. Тут визвав фінагента і в його присутності списував та описував людей, яких попередньо подав мені Жуковський. Це я скінчив і тоді пішов з фінагентом по селі, де стрінули Жилу підпившого, який говорив, що цієї ночі його душили. Він був п’яний і його в’язали, а він говорив, що його хтось хотів задушити. В селі я пробув до вечора й пішов додому. Слідуючого дня я пішов на Кінахівці – Мишківці. Тут покликав фінагента і ходив по селі та збирав податки. Стрінувши Топоркова, запропонував йому помогти мені в роботі. Він погодився і ми цілий день ходили по дядьках. Цікавого не було нічого. Звідси я пішов додому.

 1.6. з фінвідділу я пішов на Бутин. Тут з Беркетою ходив по цих людях, які були описані й обіцяли заплатити. Коли прийшли до Трачук Марії, вона сказала, що прийшов цей міліціонер (Топорков) і сказав, що як я скажу в кого є апарати для роблення самогону, хто займається крадіжжю, зробить так, що не будуть судити та не треба буде платити грошей. Вона на це не погодилася і зараз дала мені гроші. Жалілася при цьому на нього. У висліді описані осталися тільки Кравець Григорій, Трачук Василь М. Інші заплатили мені гроші цього дня. Увечері, стрінувшись з Топорковим, він просив, щоб звільнити, саме тих двох останніх, що я й зробив. З Бутина я пішов додому. Біля РВ МДБ я стрінувся з Боковим, який сказав, щоб завтра прийти сюди, то поїдемо разом у В. Кунинець. Після цього я пішов додому. На другий день я прийшов, але Бокова не застав. Тоді на В. Кунинець пішов сам. По дорозі стрінув Попова, від якого довідався, що Боков пішов у М. Кунинець. Крім цього, сказав, щоб не йти на село, а записався, то йти додому і спати, бо й так ніхто про це не буде знати. При цьому сказав, що як йому (Герасімову) можна сидіти вдома, то й нам можна. Я тоді пішов у фінвідділ, щоб переконатися. Тут Герасімова не було, але застав Костя Пеньоньчка, який виписував “командіровки” для себе. Я попросив, щоб виписав мені. Він спитав, чи не скажу нікому, а коли я запевнив його, що ні, він виписав мені “командіровку” в Колодно – Селисько. З тими “командіровками” така справа: коли  когось направляється з фінвідділу з одного участка в другий, то виписують командіровку та платять гроші за страчений день. Звичайно платили від 27–30 карб. (по 3% від зарплати). Після цього я пішов додому. 

3.6., коли я прийшов у фінвідділ, Герасімов сказав, що мене викликає по телефону до свого кабінету Подмазов. При цьому спитав, що я так часто маю до діла з МДБ. Я відповів, що треба, причому сказав, що мабуть сьогодні треба буде піти у Кравчики. Він тоді розкричався, що це не мій участок, що за роботу відповідає він, а не Подмазов, що зарплату платить мені фінвідділ, а не МДБ, а тому не Подмазов, а він (Герасімов) повинен мною керувати. Опісля сказав, щоб піти й довідатися, що вони хочуть. Я пішов. Прийшовши в кабінет Подмазова, я привітався, після чого він спитав, коли я був у Кривчиках та чому не подаю матеріалів. Я відповів, що весь час перебував при роботі на своєму участку, куди посилав мене Герасімов, і туди не мав часу піти. Тоді він спитав, чому Кривчики і Котюжини вже не належать до мене. Я відповів, що по розпорядженню ст. інсп. відлучили, а мені на це місце дали Мишківці – Кінахівці та Бутин. Після цього він сердито сказав, що таке, що такі часті зміни на участках. Я відповів, що це до мене не належить, бо зміни роблять ст. інсп. і Герасімов. Накінець сказав, що я повинен сьогодні піти в Кривчики, зібрати потрібні матеріали й увечері принести до нього. Я відповів, що як Герасімов пустить, то піду, але він сказав, щоб йти зараз, а він з Герасімовим договориться сам. На цьому стріча закінчилася. Про Бодаки він не питав нічого, а я сам також не згадував, бо не мав жодких матеріалів. Від Подмазова я всетаки пішов до фінвідділу, щоб повідомити Герасімова про розпорядження Подмазова. Коли я це сказав, він задержав мене і пішов до телефону. За якийсь час прийшов і сказав, що це я останній раз йду по дорученні МДБ чи МВС на чужий участок. “Ми маємо свою роботу і їм допомагаємо, а нашими робітниками вони не мають права ніколи розпоряджатися. Сьогодні можна ще піти” – говорив Герасімов. Я, найперш, пішов на Котюжини до Щербатого, а з ним на Лісовики до баби Пестини, щоб від неї дещо довідатися про Андрія та село, бо Щербатий нічого не знав. Пестина сказала, що Андрій по різних причинах часто ходить у напрямі брата Прокопа, від якого вертається додому на другий!третій день. Більше вона не знала нічого. Від Пестини ми пішли на Кривчики до Дідика Івана. Він сказав, що Самборський і Іван часто відходять у напрямі лісу, а останньо вийшли кудись ще вчора і до сьогодні їх нема. Одержавши ці  відомості, я зі Щербатим вернувся на Лісовики, а звідтам вже сам пішов при нагоді на Бодаки. Тут я зайшов до Альошки, який сказав, що не має жодних матеріалів, бо не збирав. Тоді я сказав йому, щоб він з завтрaшнього дня приступив до роботи, розвідав, що було попередньо і збирав нові матеріали. Він холоднокровно сказав, що буде робити, але я бачив, що він невдоволений і спитав, про причину. Він відповів, що роботи багато, а тут і податок платити треба, і ставку, і молоко, і м’ясо, збіжжя треба буде давати, а тут нема звідки. Тоді я сказав, щоб він цим не турбувався, бо я допоможу йому. Звільню від налогів, від податків і т. п. На це він сказав, що “яке буде добрий день, таке й доброго здоров’я”. На цьому ми розійшлися. До Дячини я вже не загодив, бо було пізно і я міг не вспіти зайти в РВ МДБ. З Бодак я пішов у РВ МДБ. Тут зайшов в кабінет Подмазова, прозвітував йому про всі зібрані події, на що він сказав, що “як не нажмеш кобилі хвоста, то не поїдете”. Опісля він казав, щоб знаходити час піти раз два в тиждень туди і зібрати матеріали, не говорячи нічого Герасімову. На цьому стріча закінчилася і я пішов додому. Вдома не було нічого цікавого. 

На другий день я пішов у фінвідділ, де всі працівники дожидали Герасімова. Перед 10 год. він прийшов, а з ним ще прийшла ревізорка з області, на ім’я Віра (східнічка, українка, років около 24, стан тонкий, висока, на обличчі смуглява, коси чорні з завивкою, брови чорніі, підскубані, очі чорні, лице округле, губи помальовані червоною краскою, з “ридикюлем”). Герасімов сказав усім зайти у кабінет, де почав говорити про те, що зближається строк відчитів, через день викликає на відчит РПК, 18 треба їхати в область, а план збирання грошей не виконаний. Сказав, що з цього дня всі працівники повинні працювати без віддиху й без вихідного, щоб стягнути хоч 50–70 % грошей до дня виїзду в область. Наприкінці сказав, що сьогодні групою, в складі: Зюзін, Попов, Жукова, Литвиненко, нова фінагентка та ревізорка з області по своїй охоті підуть на М. Кунинець. На цьому зібрання закінчилося і ми пішком пішла на М. Кунинець. На дорозі мене покликав Подмазов і сказав, що, будучи в Кунинці (він знав про це), приглянутися до справ, які в’яжуться з роботою МДБ – точно не вказував, бо не було часу. На дорозі нас напав дощ і заки ми прийшли в М. Кунинець, то вже добре помокли. Тут пройшли по людях на другому участку і у зв’язку з дощем просиділи до вечора, не зробивши нічого. Віра ходила зі всіми по хатах і провіряла, чи правильно оподатковане майно громадян. Після заходу сонця ми під прикриттям дощу  подалися в район. При розході Зюзін сказав, що слідуючого дня можна сходитися на годину пізніше, як буде погода, а як буде дощ, то можна побути вдома до полудня. 

5.6.1948 р. падав дощ з переривами. Ми зійшлися на 11 год. Тоді Герасімов сказав, що на участки вже пізно йти, але в місті є багато людей, бо приїхали на базар, отже вони будуть приходити у фінвідділ, тому кожний участковий інспектор повинен давати пояснення людям зі свого участку. Ми залишилися в фінвідділі й працювали до год. 5– ї.

 6.6.1948 р. Герасімов зібрав майже всіх робітників фінвідділу, а саме: Зюзін, Попов, Тася, Литвиненко, Жукова, облревізорка, нова фінагентка, Пеньоньчко, Жила, Левинець, з ощадкаси одна жінка, з держстраху одна жінка і під своїм командуванням повів на В. Кунинець. У В. Кунинці ми розбилися на дві групи. Одна під проводом Пеньоньчка в складі: Жила, Левинець, Жукова, з держстраху жінка, Довбилов (уповноважений РПК, який долучив у В. Кунинці) пішла на Малий Кунинець, а останні залишилися у В. Кунинці. Тут Герасімов кожному призначив участок і ми ходили по хатах з десятниками та виганяли людей нести гроші до с/р. Десь о 1–2 год. я почув у селі вистріл, але не звернур на це уваги. Через годину, коли я провіряв квитанції в одного з дядьків, до мене підійшло двох озброєних людей в чорних цивільних костюмах, які приказали піднести руки вверх, що я виконав. Вони обшукали мене і забрали зі собою. Тут я довідався, що це повстанці, які забили Герасімова, який не хотів здатися й підпорядкуватися їм, а інших нагнали зі села до району. Я пішов з повстанцями заарештований. На цьому і закінчилась моя діяльність.

МАТЕРІАЛИ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *