Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина двадцять четверта

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ. СІМНАДЦЯТА – ТУТ. ВІСІМНАДЦЯТА – ТУТ. ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАДЦЯТА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ПЕРША – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ДРУГА – ТУТ. ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

«Від Подмазова пішов у фінвідділ. Тут записався, що йду на Загороддя і пішов до Харламова. Зайшовши в кабінет, я застав його за столом, що щось писав. Коли я сказав “здраствуйте”, він махнув головою і дальше кінчив писати. По хвилі спитав, що нового, відкладаючи роботу набік. Я почав розказувати, але він перервав, дав кусок паперу і сказав написати. Я списав те, що довідався від Альошки і подав йому. Він прочитав і спитав, чому нема нічого про Дячину. Я пояснив, що “дов. лице” був східняк і виїхав додому. Тоді сказав, що треба підшукати нового. Я сказав, що це не мій участок. Він спитав чий, а довідавшись, спитав, які села належать до мене. Я розказав йому. Тоді він сказав, що поговорить, щоб Бодаки прилучили до мене. На це я сказав, що Бодаки належать до Попова і він може з роботи краще вив’язатися за мене. На що він коротко і рішуче сказав, що це не моє діло. Я повинен дальше налагодити роботу в Бодаках. Опісля спитав, чи я знаю, що повинен я помагати робітникам МВД. Я відповів, що знаю. Тоді він сказав, щоб допомагати, створювати сприятливі умовини, бо треба підбирати “дов. лица”. На цьому розмова закінчилася, я вийшов з кабінету Харламова і пішов на Загороддя. Тут зайшов до с/ради, де застав голову Мороза. Його я спитав, де фінагент, а що його не було, бо він з Федьковець, я спитав, як в нього з боргами. Він відповів, що в нього в селі порядок. Тоді показав йому по списках, що багато людей ще не сплатили податків, але він, приглянувшись, сказав, що це неправильно і треба провіряти. Після  цього ми ходили по селі провіряли. Після провірки я спитав його, чи в селі є такі бідні люди, що їх треба звільняти від податку. Він сказав, що такі є, але треба Цикіна (упов. райпарткому на с/раду), бо він має на це дані. Я рішив діждатися Цикіна, але він був у Федьківцях і на Загороддя не прийшов. Під час провірки населення голова сказав, що в нього є один чоловік, немісцевий, який має якісь незрозумілі документи на різні допомоги. Я рішив піти до нього. Прийшовши, я попросив його документи. Він зразу показав документи, що він переселенець з Польщі, Штойко Роман, який був в Одеській обл., де працював як робітник на цукровому заводі і одержував допомогу, в Дніпропетровській обл., де також одержував допомогу і працював у якійсь фабриці, дальше був у Збаразькому р-ні – Тернопільської обл., звідки мав справку як колгоспник, що заробляє хліба для сім’ї і працює у Збаражі сторожем при МТС, останньо був у Ст. Вишнівці і працював у колгоспі, останньо живе в Загородді і нічого не робить. Живе на пустій польській хаті з жінкою і двома дочками (16 і 18 років). Родина його досить гарно приодіта, не займалася, як видно зі зверхнього вигляду, фізичною працею. Сам він з 1903 р. мав вигляд інтелігентного (руки малі, не спрацьовані) чоловіка, але його убрання, вуси і борода роблять його старшим і подібним до селянина. В розмові були польські вислови, але по українськи говорив досить добре. По національності українець. На мою думку це був шпіон. Це підтверджує те, що на третій день після тієї провірки він виїхав не знати куди. Хату йому відпустив голова як колгоспникові, який працює у Ст. Вишнівецькому колгоспі. Під час провірки я питав його, яку і де він одержував допомогу. Він відповів, що допомогу одержував як переселенець. Він казав: “Коли висилили, то говорили, що буде допомога, отже я вимагав по закону”. З його документів я не добився толку, отже рішив цю спра! вупровірити у райфінвідділі. Після цього я ще провірив людей й, не діждавшись Цикіна, пішов додому.

18. 5. я пішов на Федьківці. Стрінувшись з фінагентом, я проходив з ним по селі і стягав податок. Так ми проходили до години 5, а тоді фінагент (Лємов Василь) запропонував мені піти до нього пообідати. Ми пішли, але на дорозі нас зупинив Лисиця і запросив до себе, щоб провірити справу оподаткування вуликів. Полагодивши цю справу (там була зведена докупи і разом оподаткована пасіка його й його брата та записана на нього), ми пішли з фінагентом на обід. Після обіду я пішов додому.  Проходячи біля РВ МДБ, я зайшов до Подмазова, який казав попереднього дня зайти до нього в найближчий час. Після привітання він сказав, що коли мій участок Котюжини і Кравчики, то треба зайнятись таким ділом провірити, чим займався, що робив, хто і де є з родини Вітюка Захара з Котюжин (хут. Лісовики). (Про цю справу я Подмазову не говорив нічого, хоч раніше довідався від робітників у стройконторі, що Вітюки добрі хлопці і один з них невідомо де був до 1946 р.). Ці відомості повинні бути зібранні до вечора слідуючого дня і прийти до нього до кабінету, бо він буде в кабінеті до 8 год. Тоді я розказав йому про Штойка Романа, він розпитував про його вид, про сім’ю, а вкінці спитав, чи знає про це Харламов. Я відповів, що ні. Тоді він сказав, що треба би повідомити, щоб післав туди людей на провірку. На цьому розмова з Подмазовим закінчилася і я вийшов з його кабінету. Після цього пішов до Харламова, якого застав також ще в кабінеті. Йому я розповів про Штойка Романа. Він опісля розпитував мене так само, як Подмазов, про його зверхній вигляд, про склад сім’ї, які в нього документи і т.п. Я все це йому розказав. Після цього спитав, як справи в Бодаках. Я відповів, що нічого не знаю, бо це не мій часток. При цьому розказав йому, що вчера був на Загородді, а сьогодні на Федьківцях. Тоді сказав, щоб при найближчій нагоді провірити, що там робиться. Я дав обіцянку і вийшов з його кабінету. Від Харламова пішов прямо додому. Вдома не було нічого замітного.

 19.5. після записання в книзі у райфінвідділі, куди йду до роботи, пішов на Котюжини. Тут зайшов до Щербатого, який являється головою коперативи, а заразом і фінагентом і який був мені вже знакомий з того, що він часто був на базі у Вишнівці, а один раз я навіть попросив його, щоб відпустив мені кусок мила до прання. Стрінушись, почав розпитувати його про це, як виповняються податки, й при цьому провіряв по списках людей. В тягу роботи я спитав його, чому у список не втягений такий, як Вітюк Захарій. Він відповів, що його вже три місяці тому арештували з МДБ і зараз його нема. Залишилася лише жінка, діти та стара мама. Я сказав, що треба би туда зайти. Пізніше, ідучи вулицею, ми зайшли до хати Захарія. Його мама була мені вже знакома, бо приходила свого часу за ліками до мене й тому ми скоро розговорилися. Від неї я довідався, що Захарія забрав Паращук, що він нічого не винен, а хтось наговорив на нього щось по злобі, що його два брати, а її сини також не вдома – один був в армії і одружився в Чкаловській області, а другий в армії служить ще й досі, що тут живе його родина – жінка і дівчина. Від родини Захарія ми пішли на хут. Лісовики. На дорозі нас стрінув Паращук,  який сидів біля хати в долині зі солдатами (було 7 осіб). Паращук, побачивши нас, здалеку сказав, шоб підождати. Я сказав Щербатому, щоб трохи дальше почекав на мене, сам залишився з Паращуком. Після привітання Паращук спитав, чи я являюся на ці села уч. інсп. з райфінвідділу. Я потвердив це. Тоді він спитав, які ще села належать до мене. Я сказав. Він подумав хвилю і сказав, що буде мати до мене деяке діло, опісля спитав, коли я ще тут буду. Я відповів, що не знаю, і тоді ми договорилися, що стрінемось у неділю у Вишнівці. Зараз спитав, чи я орієнтуюся, що повинен допомагати йому, та сказав, що має для мене маленьку роботу. Я відповів, що орієнтуюся про це, бо говорили. Тоді він сказав: “Отже я поки ще договорюся… (зробив павзу, певно проговорився) зі своїми хлопцями, куди ми підемо”. Після цього ми попрощалися і він пішов до своїх солдатів, а я наздігнав Щербатого і ми пішли дальше на Лісовики. Тут походили ще трохи в справах податкових, після чого я пішов додому.

 20.5. була неділя і я пішов у Вишнівець, де на базарі стрінувся з Паращуком. Він сказав, що я повинен йому звільнити від податку декілька людей, а саме: Загадзєя Федоха Харитоновича, Кутровського Степана Йосиповича і Козиру Петра Вікторовича (всі зі с. Котюжин). Я погодився і пішов. Ідучи додому, я стрінув на вулиці голову с/ради Мороза, від якого довідався, що Штойка Романа в суботу не стало в селі і не знати, де подівся. Після цього за ним шукали з РВ МВС, і оце саме в цій справі покликали його (Мороза) в РВ МВС. Опісля я питав його, що ще нового в селі. Він сказав, що нема нічого більше, лише мене хотів бачити Цикін. Після нього я пішов додому. Вдома відпочивав. Не робив нічого.

 21.5. я пішов у райфінвідділ, записався і пішов на Котюжини. На дорозі, біля Бодацького містка, стрінувся з Альошкою, який їхав у Вишнівець до млина та полагоджувати ще якісь справи. Я при нагоді спитав його, що нового довідався за цей час. Він розказав, що нема нічого особливого. Чемерис заходив увечері тільки до школи, був у с/раді, питав за головою, але десь дальше не ходив. Тоді я сказав, що він добре не уважав і нічого не знає. Він відповів, що дивиться так, як завжди. На закінчення я сказав, щоб він на будуче краще прослідив його, бо якщо так буде робити, то не буде добре. На цьому ми розійшлися і я пішов у Котюжини.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ