Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина двадцята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ. СІМНАДЦЯТА – ТУТ. ВІСІМНАДЦЯТА – ТУТ. ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ.

Харламова я застав в кабінеті. Він розпитав, що нового, коли ходив у Бодаки і т.п., а опісля дав мені листок паперу і сказав мені списати інформацію “дов. лиц”. Я написав так само як Подмазову. Він прочитав і спитав, чому так мало про Дячину. Я відповів, що “дов. лице” зараз не може слідити за ним і пояснив йому обстановку з Петром Самоїловичем. Опісля спитав, чому я так довго не подавав інформації. Я відповів, що працюю від 8 до 8 години, отже не мав змоги піти до “дов. лиц”. Він вислухав і сказав, що трохи погано, що аж 12 год. роботи, але треба попрацювати так, а опісля побачимо. Опісля він радив мені викликати “дов. лиц” до себе, але я висловив сумнів в тому, чи вони схочуть до мене приходити. Будуть боятися. Опісля він ще говорив, щоб підшукувати “дов. лиц” з поміж робочих, але я сказав, що ця справа також не вдасться, бо робочі поденні, отже не завжди будуть, а крім цього з Бодак ніхто по ходить на роботу. На цьому стріча закінчилася і я пішов до роботи. Говорили ми з 15 хв. До неділі я вже не ходив нікуди. В середу, під час роботи, я знову говорив з Панчуком з Котюжин (цей добрий “плотнік”). Я питав його, кого він знає з Бодак. Він відповів, що знав хлопців з того самого року, але багато з них вже нема. Я спитав тоді, чи знає Макуїду Василя. Він відповів, що знає і сказав, що це добрий хлопець. Опісля я питав за Чемериса Івана. Про нього він сказав, що любить з кожного посміятися, дуже хитрий, розуміється на медицині, бо був санітаром в ЧА, недавно він вернувся навіть з Сибіру. Тоді я спитав, за що і коли його вивезли. Він відповів, що виїхав ще у 1944 р. Приїхав вкінці 1945 р. зі сімєю і зараз живе вдома. За що вивезений, не сказав. Опісля я спитав, чи він знає Дячину Семена і Петра. Він відповів, що цих знає добре. Петро за Польщі був в кооперативі, а Семен був бухгалтером у місті. Вони дуже здібні хлопці і вміють жити. Мали тільки по 2 га землі, але жили добре за Польщі. На цьому я закінчив розмову, бо не хотів настирливо дальше розпитувати його, щоб не зорієнтувався, що я маю в цьому якусь ціль. Ціль у мене була – перевірити правдомовність “дов. лиц”. В неділю я сказав жінці, що йду у Вишнівець, щоб скласти баланс, а сам пішов у Бодаки. Йшов через луг, де стрінув Володю, який пас худобу. Я розпитав його про життя, чи не бив його Петро, чи не сварився з ним, чи є лист з дому і т.п. Він розповів, що все впорядку. Лише один раз Петро покрутив його за ухо, бо заснув біля товару і товар наробив шкоди. Опісля я спитав його дальше: – Ну, а як взагалі тобі живеться? – Добре, тільки роботи багато. – А він, що не помагає тобі? – Він має свою. – Важко тобі? – Трохи, але якось добуду. – А говорив Петро коли за мене? – Ні, не чув. – Слухай, Володя, ти не говори йому, якби питав, чи ти бачив мене. Кажи, що не стрічався. Добре? – Добре. – А як ти лягаєш спати, вдома Петро? – Як коли. Часом ходить до Семена, або до сусідів. – Придивися краще, куди він ходить і коли приходить. – Добре. – А хто до нього приходив увечері коли? – Я завжди засну, то не чую.  – То не спи. – Але спати хочеться. Цілий день наганяюся за худобою і скоро засну. – Один вечір не поспи, на другу ніч виспишся. – Добре. А нащо це вам, дядю? – Тобі цього не треба. Як виростеш, то скажу тобі. Добре? – Добре. – Ну, гляди, нічого не говори Петрові. – Ні, ні. Так поговорив я з Володею і пішов до Альошки. Його не було. Я трохи пождав, поговорив з його жінкою, від якої, між іншим, довідався, що Самоїлович буде молотити з неділі в Семена Дячини, а опісля сказав жінці, щоб переказала Альошці, хай жде на мене. Сам я пішов до Макуїди Василя. Я хотів з ним краще познакомитися, може щось довідаюся в розмові, а крім цього думав стрінути котрогось з “дов. лиц” на вулиці. Василя я застав в хаті. Поговорив з ним на різні буденні теми і пішов назад. Не довідався від нього нічого. На дорозі стрінув бабу Готку. Її я спитав, що чути, але вона відповіла, що в селі як в селі. Сусідка Василя Макуїди казала, що в четвер в Макуїди були на подвір’ю якісь люди вночі, певно бандерівці. Я ще з нею поговорив про деякі дрібниці і пішов до Альошки. Альшку я застав при обіді. Він попросив мене до столу, ми пообідали і після обіду вийшли надвір, щоб “подивитися на малі цуценята”, як казав Альошка. Надворі я спитав його, що нового. Він відповів, що Чемерис у понеділок був у Макуїди, опісля пішов на низ. В Макуїди був з 15 хв. У вівторок тільки перейшовся до церкви і назад вернувся додому. Не знаю чого. Йшов за ним і розминувся. В середу не йшов нікуди. У четвер був у попа. Крім цього у четвер увечері в с/раді було трьох воєнних, але хто, не знаю. Говорили по-ураїнськи. Один був з автоматом, інші не знаю з чим. Жінки питали, де голова, хто був вдень, чи зараз хтось ночує в селі з району. В суботу Чемерис пішов вулицею вниз, але я не йшов за ним. На цьому стріча з Альошкою закінчилася. Я пішов до Самоїловича, не давши йому жодних завдань. Самоїлович не чув нічого. Він сказав, що на другий день піде молотити до Семена, то тоді будуть відомості. Від Самоїловича я пішов додому.

 29 березня  я пішов до роботи. Під час обіду зайшов до Подмазова, який попросив мене списати інформації “дов. лиц”. Я списав на картці паперу те, що довідався пореднього дня в Бодаках і подав йому. Коли Подмазов прочитав, сказав, що добре. Опісля спитав: – Про Дячину що скажете?  – “Дов. лице” не змогло прослідити і дати даних. – Ну, бачу тепер вашу роботу. Треба ще краще поробити. Є над чим. Постараємося і для вас. – Коли ж ви постараєтеся? – А от якщо вспієте, то зайдіть вечером до мене. А ні, то завтра в обід. – А як з роботою? Ця робота не дає мені як слід виконувати завдань. – Ще трохи поробіть. Скоро постараємося вас перекинути на іншу роботу. – Вже мені можна йти? – Якщо нічого не маєте, можна йти. А приходьте увечері, або завтра. Я пішов до Харламова, але його не застав. З РВ МВС пішов у стройконтору. Після обіду я провіряв робочих і на вулиці стрінувся з Харламовим. Він спитав, що є нового та чому я не заходив до нього. Я відповів, що заходив, але не застав його. Тоді він сказав, щоб зайти до нього завтра. На другий день підчас обіду я зайшов до кабінету Подмазова. Він спочатку розпитував про різні дрібнички, а опісля вийняв з шухляди запечатаний конверт і дав мені, сказавши, що це його обіцянка. Я подякував і хотів зараз розпечатувати, але він сказав, щоб сховати і опісля подивитися. Це тільки початок. В дальшому, як буду робити, так буду мати. Чим краще робота, тим більше буду мати. Опісля говорив, щоб частіше довідуватись в Бодаки, але я говорив, що не можу, бо довго мушу бути при праці. Він приобіцяв, що скоро перекинуть мене на іншу роботу і після цього я вийшов. Від Подмазова я пішов до Харламова, якого застав в кабінеті. Тут спочатку розказав, а опісля написав йому інформації “дов. лиц” і подав йому. Він прочитав і сказав, що треба краще працювати, бо коли жінки підказують, то значить є халатне ставлення до роботи. (Я написав в донесенні, що в Макуїди були бандерівці і це передано жінкою). Я відповів, що коли б у мене не було заінтересування роботою, то цього не було б. Він на це не сказав нічого, а по хвилі сказав, що не треба завжди людей судити. Часом вони можуть ще дещо зробити. Це відносилось до мене. Опісля ми говорили на тему перекиненя мене на другу роботу. Він дальше тільки обіцяв, але конкретного не сказав нічого. Наприкінці дав мені 50 карб. на пиво, на що я сказав, що треба наперед купити для дітей хліба. Він ще раз повторив, що не на хліб, а на пиво дає мені, і сказав, щоб дальше  натискати на роботу, то більше буду мати. На цьому стріча закінчи! лася і я пішов назад у стройконтору.

 До 4 квітня , тобто до неділі, я вже не робив нічого по агентурній роботі. В неділю я пішов у Бодаки і обов’язково постановив стрінутися з Володею. В тій цілі пішов через луг і там його стрінув. Він розказав, що Петро як пішов у середу увечері, то прийшов аж рано. Прийшов, тихенько роздягнувся і спав. Досвіта бачив чоботи, які були оброшені і з болотом. Цього вечора він говорив з кимсь надворі. Я це занотував собі, наказав йому, щоб нікому нічого не говорив і пішов дальше. В Бодаках зайшов до Васьки, від якого довідався, що попереднього тижня в селі були партизани, але я не розпитував його точніше, щоб він мене не підозрів у співпраці з органами МВС – МДБ. З Ваською я поговорив ще на різні дрібні теми і пішов до Альошки. Альошку я застав сплячого. Він при жінці розповів, що ходив вчора грати в карти і тому не виспався. Я догадався, що він в карти не грав, а ходив у розвідку. Так ми поговорили якийсь час, а опісля Альошка післав жінку по воду, а мені розповів, що в суботу Чемерис його наводився. Зразу пішов до попа. В нього був з півтори години часу і опісля пішов до Макуїди. В Макуїди також побув з годину часу і тоді пішов вулицею вниз, де зайшов до хати одного дядька, де Альошка ждав на нього аж до третіх півнів, але не діждався. Я спитав, чи він знає цю хату. Він відповів, що знає, і ми договорилися, що він мені її покаже. Після цього він зібрався і ми пішли. Це була хата Шандрука Івана. Після цього я пішов до Самоїловича. Однак його не застав вдома, але довідався, що він пішов до Васьки. Я хотів поговорити з Дячинами (Самоїлович молотив у Семена), але їх також не було вдома, десь пішли в село. Тоді я пішов в напрямі містка, щоб зайти до Васьки та поговорити зі Самоїловичем, однак стрінув його на дорозі. Він розказав, що Петро тільки в суботу кудись ходив і не було його цілу ніч. Протягом тижня ходив тільки до сусідів, в яких був не довше як до 10 год. Я записав це, сказав, щоб він слідив його дальше і на цьому стріча закінчилася. Я пішов прямо додому. 

В понеділок пішов до роботи. Під час обіду в першу чергу зайшов до Подмазова. Його не застав, а Олійник сказав, що пішов на базар. Я тоді пішов до Харламова, але від дижурного (Кондратенко) довідався, що цього також нема в кабінеті. Тоді я пішов на базар, щоб купити щось з’їсти (стрічатись з котрим-небудь мені не було сенсу, бо я мусів писати). Тут купив дві булки по 5 карб., 100 гр. ковбаси (10 карб.) і це було для мене на обід. Опісля я пішов до будинку ощадкаси, звідки побачив Подмазова і пішов за ним. Проте не стрінувся, бо він пішов до себе на квартиру і я не міг його догнати. Після цього пішов до своєї роботи і вже цього дня не ходив нікуди.

 У вівторок я зайшов до Подмазова знову під час обіду. Після привітання він спитав, що нового. Я розказав йому, а опісля списав на картці паперу донесення “дов. лиц”. Він поглянув і сказав, що треба більше робити. Я сказав, що роблю добре і те, що подають “дов. лица” подаю сюди. Він сказав, що треба провірити їх самому. Піти увечері і провірити їх роботу. Я на це не погодився і говорив, що боюся. Він умовляв мене, доказував, що на мене ніхто не зверне уваги бо я в цивільному вбранні і т. д., але я не погодився і сказав, що жалко лишати дітей з жінкою. На цьому він скінчив про це говорити, а почав інше. Він говорив, що коли є в селі Паращук, (оперуповноваженний РВ МДБ), то нема матеріалів, а коли його нема в селі, то тоді обов’язково є якісь матеріали. Я сказав, що не знаю, як це робиться. Він погодився з моєю думкою й додав, що також не знає, але треба вчитися. Він говорив: – Бачите, коли наші солдати бувають у селі, то там нема жодного руху, ніхто нікуди не йде, як ворожбити знають про це, а коли нема, то в селі є рух. Ти подаєш (він взяв у руки те, що я написав), що у вівторок Чемерис ходив, у четвер ходив, тоді наших не було там. В середу наші там були, Чемерис вдома. Як вони можуть про це знати, що наші солдати є в селі? – А звідки я знаю? Зрештою, солдатів видно ж, вони йдуть вдень. – Та ні. Буває, що йдуть вдень, а буває, що і вночі, і ніхто цього не бачить. – Я про це вже нічого не знаю. – Ну, але тут треба подумати, треба повчитися, щоб цю загадку розгадати. Я тобі скажу. Щоб бути певним, треба в першу чергу про! вірити “дов. лица”. – Вночі я, товариш капітан, не піду. – Чому? Та ж тут нема нічого страшного. Ви ж цивільний громадянин і вас ніхто не зачепить. – Я на це не рішуся і не піду. Краще, як я буду мати іншу роботу, тоді буду мати змогу частіше туди ходити і тоді буде робота поставлена краще. Вночі я боюся йти. – Ну, добре. В цьому місяці я щось зроблю. Я вже говорив в цій справі. Так бути не може. Треба робити і найголовніше – це провіряти “дов. лица”. На цьому розмова з Подмазовим закінчилась і я пішов до Харламова.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ СБУ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ