Агентурна діяльність “сексотів” РВ НКДБ і РВ НКДБ на Вишнівеччині у період визвольної боротьби з більшовицьким окупантом. Частина дев’ятнадцята

Продовження. Частина ПЕРША – ТУТ, ДРУГА – ТУТ. ТРЕТЯ – ТУТ. ЧЕТВЕРТА – ТУТ. П’ЯТА – ТУТ. ШОСТА – ТУТ. СЬОМА – ТУТ. ВОСЬМА – ТУТ. ДЕВ’ЯТА – ТУТ. ДЕСЯТА – ТУТ. ОДИНАДЦЯТА – ТУТ. ДВАНАДЦЯТА – ТУТ. ТРИНАДЦЯТА –ТУТ. ЧОТИРНАДЦЯТА – ТУТ. П’ЯТНАДЦЯТА – ТУТ. ШІСТНАДЦЯТА – ТУТ. СІМНАДЦЯТА – ТУТ. ВІСІМНАДЦЯТА – ТУТ.

Р. 31 Справа Ч.:

12/48 Район Вишнівець Литвиненко Павло, бувший  участковий РВ МВС. Агент РВ МВС і РВ МДБ, кличка «ЯСТРУБ»  Вишнівецького району, Тернопільської області. 

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ:  

«Після полудня цього дня я при роботі почав розмову з одним робітником зі с. Котюжин на прізвище Невідомський. Я розпитував його, як живуть зараз люди на селі, чи бувають воєнні, що роблять, які податки, контингенти і так далі. Опісля зайшла мова про життя в 1944–45 рр., про яке Невідомський висловився, що тоді було краже жити, бо тоді були кращі хлопці, було з ким що робити. Я почав розпитувати, які саме ці хлопці, чи є вони ще зараз, де, що роблять і т. п. Він вказав мені на Андрія з хут. Лісовиків. Його брат зараз в ЧА, до 1946 р. не було про нього жодної чутки, в 1946 р. прийшов і пішов у армію. Розказав також, що в нього є ще один брат, який живе під лісом в с. Кривчиках, також гарний хлопець, з яким можна було щось робити. Їх прізвище Вітюки. Починаючи розмову, я прямо хотів довідатись про новини в селі, однак з часом зорієнтувався, що натрапив на людину неконспіративну або прихильну (про це я більше сумнівався) й в мене зродилася думка – підготовляти собі грунт для роботи з Подмазовим, хоч він мені ще нічого про конкретну роботу з ним не говорив. Я навіть думав заангажувати Невідомського до агентурноїь роботи, але більше його вже не бачив і тому ця справа стала неактуальною.

 На другий день я знову був при роботі. Керуючись тією самою ціллю, я на другий день знову почав розмову з Панчуком (Котюжини, добрий “плотнік”). Говорив з ним про село, про теперішнє життя, про життя колись і т. п. У висліді я поставив йому питання, що являє собою Вітюк Андрій. Він відповів, що таких, як Вітюк Андрій і його брати, нема багато. Тоді я, щоб продовжити розмову, спитав, чим вони такі особливі, чи такі добрі, чи такі дуже погані. Він відповів, що це хлопці, яких поважають всі Лісовики і Кривчики. Вони не люблять неправди й за правду постоять. В біді вони порятують кожного, поділяться останньою кришкою хліба. На цьому я закінчив з ним розмову, щоб не кинути підозріння, що я спеціально розпитую його про такі справи. Взагалі – ця робота, це не було ведення агентурної роботи чи ангажування агентури серед робітників, бо таких завдань я не мав. Це була самоініціатива, якийсь невідомий потяг до такої роботи. Хоч я й перестав працювати в РВ МВС, хоч мені тих “дов. лиц” вже й не треба було, проте мене щось штовхало весь час після цього приглядатися до всього з точки зору енкаведівського. Крім цього, я хотів чимсь похвалитися перед Подмазовим. По-перше, це був тільки потяг амбіції, а, по-друге, я думав, що коли я проявлю  самоініціативу в роботі для Подмазова, він стане для мене уважніший та може дасть яку нагороду або так допоможе матеріально. В неділю (14.3.) я почав збиратися в Бодаки, але жінка почала дорікати мені й сказала, що не піду. Людські жінки ходять з чоловіками, а я весь час, тільки яка вільна хвилина знайдеться, зараз лечу в Бодаки. Вона про мою агентурну роботу взагалі нічого не орієнтувалася, отже для неї було дивним, чого я так часто ходжу у Бодаки. У висліді невеличкої суперечки я в Бодаки не пішов, а пішов з жінкою до її сестри, яка живе на Мухавці. Цікавого не було нічого. В середу Харламов подзвонив в стройконтору, щоб я прийшов до нього. Я пішов у його кабінет. Він попросив мене сісти, дав закурити й спитав, які матеріали поступають. Я відповів, що не знаю, бо не маю можливості піти в Бодаки. Він вказав мені на вільний день – неділю, і спитав, чому я не використав його для цієї роботи. Я відповів, що жінка свариться, що жодної вільної хвилини не побуду з нею, причому розповів йому про подію в неділю. Він слухав, слухав, а коли я скінчив, як вдарить кулаком об стіл, аж папірос вилетів з руки, як закричить, чому я підриваю роботу, аж в ухах залящало. Я мовчав. Коли він трохи перекричав, я тоді спокійно пригадав йому про його обіцянку – що не буде вже сваритися, та допоможе мені в роботі. Після цього він став говорити вже легше, що треба робити, а він скоро повинен приготовити для мене якусь кращу роботу. При цьому зазначив, що до неділі я повинен подати йому інформативні матеріали з минулого тижня до неділі. Я відповів, що це зробити мені не важко, щоб тільки мати свобідний час. Він відповів, щоб закінчити роботу сьогодні о 6 год. і після цього ще піти в Бодаки, щоб на завтра були матеріали. При цьому він сказав: “Якщо зробиш ти, то зроблю і я”. Я відповів, що як тільки буде можливо, то зроблю. Наприкінці Харламов просив пробачення за свою поведінку, виправдуючись, що він взагалі такий гарячий. На цьому наша розмова закінчилася і я пішов у стройконтору до роботи. 20.3.1948 р. я стрінув у місті Альошку, який ніс посилку на пошту, яку висилав додому. Я скористав з того і розпитав його про події. Він сказав, що про Чемериса Івана треба розпитати краще Шимуду Василя, бо він завжди до нього заходить. При цьому сказав, що слідив за Чемерисом два рази і завжди дослідив аж до Шимуди. Я тоді доручив Альошці розпитати Василя самому, а коли він не погодився (бо замало його знає), то тоді сказав, щоб мимо всього (поганий терен для слідження) прослідити, куди іде Іван від Шимуди, хто ще приходить до Шимуди, коли Чемерис вертається від Шимуди додому. Цей погодився і на цьому наша розмова закінчилася.  На другий день, це була неділя, я пішов у Бодаки. В першу чергу зайшов до Васьки Лаврука, щоб розпитати, що нового вдома (про те, що він вернувся, я довідався від Альошки попереднього для) та спитати де Самоїлович. Васьки я не застав, але від Володі довідався, що він в Готки і що з Гальжбіївки приїхали сюди за хлібом ще: Натуринський Артем (брат Дем’яна, який живе у приймах на хуторі Чернявських і працює при видобутку каменя), Натуринський Артем (приїхав до Готки), Блява Фросина (тут вона шила по людях на машинці). Я пішов до Альошки, але його не застав. Жінка сказала, що приїхали люди з його села і він пішов розпитати про батьків. Крім цього, сказала, що він повинен скоро вже вернутися, бо вже з півтори години як пішов. Я рішив почекати на нього тут. Через 30–40 хв. прийшов Альоша й розказав, що життя в Гальжбіївці таке саме, як було, біда та й годі. Вони всі були вже у дяка. Я посидів з Альошкою з 20 хв. і пішов до них, щоб розпитати, що нового в селі. Альошка не мав нічого нового, бо щойно попереднього дня була стріча й усе він розказав мені на стрічі. Я лише розпитав його точніше про попереднє. Прийшовши до дяка, я застав усіх згаданих односельчан, а між ними і Самоїловича. Я розпитав про новини в селі, а опісля подивився на Самоїловича, він зрозумів мене і ми обидва пішли вулицею в напрямі Дячини. Насамоті Самоїлович сказав мені, що тепер йому важко провадити розвідку, бо вже на другій квартирі. Довідався лише, що Дячина пив цілу ніч і грав у карти згаданого разу у Шандрука Івана. У четвер був у його господаря увечері, щось говорили пошепки і пішов о 10 год. Я дав йому завдання дальше слідити та довідуватися про розмови. На цьому стріча закінчилася і я пішов додому. В понеділок я пішов до роботи. Провіряючи робочих біля ощадкаси, я стрінувся з Подмазовим, який надійшов з вулиці від Сторожа в напрямі РВ МДБ. Я привітався й він спитав, чи маю щось нового для нього. Я відповів, що маю. Тоді він попросив мене до кабінету. При повороті у браму я побачив, що ззаду йшов Харламов. В кабінеті спитав, які новості. Я сказав, що можу розказати, але він дав мені картку паперу з блокнота, який лежав на столі й попросив мене написати все на картці та залишити йому. Я сів і написав:

“Інформ. “дов. лиц” по селі Бодаки. Чемерис Іван у вівторок вийшов з дому о 8 год. вечора і пробув у громадянина Шимуди Василя до 11–12. У четвер вийшов з дому о 9 год. в напрямі Макуїди Василя, де пробув також до год. 12. В суботу вийшов увечері в напрямі церкви, пішов трохи далі, опісля вернувся і зайшов до попа. Зараз світло засвітилося ясно, але вікна зараз закрили. Вийшов через годину і пішов у напрямі Макуїди Василя. Дячина Петро увечері від 8 до 10 год. мав тиху розмову зі сусідом. Литвиненко.”

 Він прочитав це і сказав, що добре. Опісля питав: – Скільки разів ви стрічалися з “дов. лицами” – В суботу і неділю. – Мало. Треба більше стрічатися. – Товариш капітан, як я можу більше стрічатися, як я працюю від 8 год. до 8 весора – Покищо поробіть так, а опісля перекинемо на другу роботу. – Але ж це трудно. – Я вірю, але треба поробити хоч цей місяць. Потім вам буде легше і легше, і для вас і для сім’ї буде легше, але треба поробити. Я спитав, чи це все. Він відповів, що так як усе, але хотів би мене попередити, що коли я думаю зараз робити, а потім кинути, то краще не починати. “Я те, що пообіцяв, зроблю, але й ви повинні попрацювати. Коло першого я щось подумаю про ваше сімейне положення. Будуть гроші, то я вас піддержу” – говорив Подмазов на закінчення. На цьому наша розмова закінчилася і я, хоч не мав думки заходити до Харламова, пішов, бо він бачив, як я заходив до Подмазова, отже не хотів, щоб він дальше копав на мене. Заходити не хотів до нього тому, бо він зі мною сварився, кричав, а я вже мав іншу роботу, отже хотів з ним зірвати.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ