Священник із Тернополя Роман Демуш душпастирює в Instagram (Інтерв’ю)

33-річний священник Української Греко-Католицької Церкви Роман Демуш служить в Архикатедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці м. Тернополя. Отець Роман є активним користувачем соціальних мереж, зокрема на його сторінку в Instagram — @romandemush — підписані більше чотирьох тисяч користувачів. Кореспондент “Погляду” зустрілася зі священником, аби дізнатися, наскільки корисними і водночас небезпечними у його роботі є соціальні мережі. 

— Отче, після того, як я запропонувала вам це інтерв’ю, у stories ви запитали свою аудиторію, чи погоджуватися на нього. То який підсумок голосування?

— Так, у тому голосуванні взяли участь майже тисяча людей. 93% осіб сказали обов’язково погоджуватися на інтерв’ю. У приватні повідомлення мені також писали, що феномен присутності священнослужителів у соціальних мережах є дуже важливим, про це треба говорити. 

До слова, на наступний день після того, як ви запропонували мені інтерв’ю, однією із постанов Синоду Єпископів нашої Церкви, який відбувався у Римі, стало заохочення усіх душпастирів УГКЦ долучатися до використання сучасних засобів комунікації, зокрема інтернету, в тому числі соціальних мереж. Про сторінки у Facebook були навіть попередні постанови Синоду – кожна парафія мала їх створити для того, щоб творити єдність, поінформованість своїх парафіян. 

Папа Франциск, коли став Папою Римським, озвучив одну з відомих тепер фраз: “Пастух має пахнути своїми вівцями”. Це означає що ми маємо жити тією реальністю, якою живуть довірені нам люди. Багато людей сьогодні часто перебувають у світі інтернету, соціальних мереж. Це означає, що треба бути також там – для них, щоб бути з ними. Щоб розуміти, чим вони живуть. Головно, чим живе молодь, якими є їх потреби і проблеми, щоб могти їм допомогти вирішити їх.

— Цікаво, чи має теперішній Папа Римський сторінки у соціальних мережах? 

— Не тільки має, а й дуже активний там. Напевно, не все робить самотужки, однак він щоденно твітить, інстаграмить. З приходом Папи Франциска повністю реформували ціле бюро Ватиканського відділу комунікації, аби пристосуватися до нових викликів. Медійна політика Ватикану загалом дуже змінилося в останні кілька років. 

До речі, про слово “комунікації” — у нашій Церкві від часів Другого Ватиканського Собору замість терміну “засоби масової інформації” ми використовуємо “засоби комунікації”, тому що ми не просто інформуємо, а комунікуємо. Комунікуємо з живими людьми. Стаємо захисниками і свідками правди про людину. Комунікуємо Правду, якою є Христос!

Папа Франциск наголошує, що віртуальні мережі дуже важливі, але так само важливо, щоб ми сприяли культурі живих зустрічей. Бо у втечі в віртуальний світ є небезпека згодом не змогти дати собі раду з реальністю.

Пригадую,  якось читав книгу “Ти де?”. Вона пов’язана із онтологією телефону. Адже сьогодні люди першим ділом, коли телефонують, питають: “Де ти є?” Натомість років 50 чи навіть 30 тому ніхто такого питання не ставив, адже знав, що ти вдома — біля стаціонарного телефону. З часом з вокзалів зникла “опція” місця зустрічі загублених. Нема уже культури чекання, це змінило наш спосіб мислення, наше відношення до людей і навіть до часу.

— Коли ви завели свою сторінку Instagram? Що вас до цього спонукало?

— Свого часу я боявся Instagramу, його незрозумілих алгоритмів, хоч зараз це соціальна мережа, яку використовую найбільше. Поміж тим я завжди був активний у соцмережах – у ВКонтакте, згодом у Facebook. (Для дітей та молоді ми з аніматорами свого часу розробили навіть кілька пасторальних програм для проведення літніх таборів, базованих на функціонуванні соціальних мереж і покликаних будувати автентичні, живі та справжні стосунки).

19 січня 2016 р. я завантажив перше фото в Instagram. Але активним користувачем став, коли ми з дружиною Анною очікували народження сина. Instagram тоді став нагодою поділитися своєю великою радістю, яку я не міг тримати в собі. Тож спочатку я став одним із небагатьох Insta-татів, адже Insta-мам значно більше. На своїй сторінці я ділився досвідом батьківства, акцентуючи на моментах виховання, які ми з дружиною досліджували. 

1 листопада 2017 року я опублікував резонансний пост про Хеллоуїн, який став одним із найпопулярніших. Це стало певним індикатором, що особливо цікавить мою аудиторію. Потім ще більше був заохочений іншими знаними блогерами, зокрема Юлією Сливкою, яка риторично запитала: “Чому в Instagram усі є, а священників так мало?” Згодом у stories я почав ділитися недільними роздумами над Євангеліями, порушував церковні питання. І це також стало певним позитивним напрямком моєї діяльності. 

— У вас є власні хештеги, щоб легше можна було переглядати схожі теми?

— У постах я акцентую на сімейних стосунках, родинних цінностях, які важливо плекати — бачу своїм покликання популяризувати цю тему. Для цього у мене є спеціальні хештеги: #я_люблю_свою_ дружину, #хочу_бути_добрим_татом. #faceinbook – про пошук свого обличчя, своєї ідентичності в Біблії, цим тегом позначаю свої недільної проповіді та церковні питання.

 За збігом обставин записуємо це інтерв’ю у п’ятницю 13-го. Бачила у ваших stories, що ви неодноразово порушували тему забобонів. То п’ятниця 13-го для вас — особливий день? 

— Для мене це звичайний робочий день. А уся ця нумерологія, забобони, насправді, змінюють лише акценти. Взагалі вважаю забобони небезпечним явищем. Чому? Тому що за їх допомогою люди хочуть перекинути відповідальність за свої вчинки на якесь число, день, явище, на якогось кота чи бабцю, яка перейшла дорогу з пустими відрами. Замість того, аби самому вчиняти відповідально. Бог дав нам свободу волі, тому мусимо її використовувати з розумом, дбати про свою безсмертну душу, яку Господь нам дарував, чинячи в земному житті відповідально – вибираючи добро.

 Яким телефоном користуєтеся?

— iPhone 7 — це подарунок мого брата і його дружини.

 З якими труднощами ви зустрілися в Instagram?

— Найважче бути лаконічним, оскільки за природою я дуже багатослівний (Посміхається – ред.). Дуже складно вмістити одну проповідь у 2200 символів — обмеження налаштувань Інстаграму. Але це стимулює до певної дисципліни, лаконічності, чіткості. 

— Про що свідчить статистика вашої сторінки: хто на вас підписаний?

— Найбільше підписників із Тернополя — це 42%, 16% — зі Львова, 4% — Київ, трохи з Бережан — мого рідного міста, — і з Івано-Франківська. Жінок більше, ніж чоловіків — 77%. Вікова категорія підписників — 18-35 років.

— За яким принципом ви підписуйтеся на користувачів у Instagram? 

— Головний критерій моєї підписки на сторінки у соціальних мережах — щоб я знав цю людину. Зараз я підписаний на 685 осіб.

 Відомо, що інтернет забирає багато часу. Ви вмієте вчасно зупинитися?

— Перш за все, час в мене дуже обмежений: я маю чіткі обов’язки, як тато і священник. Соціальні мережі переглядаю у вільний від реальної роботи час. Найчастіше, коли дружина присипає сина. Саме тоді я пишу якийсь черговий пост. Анна є моїм своєрідним центром, вона коригує текст перед публікацією, виправляє помилки.

Але також важливо в соціальних мережах бути собою. Це далеко не просто бути собою, а не грати роль. Бути справжнім, а не вдягати “маски”. Тому що соціальні мережі — це велика можливість, але також і серйозна небезпека бути “фальшивим”. Або забути про місію свідчити справжність і правду, бажаючи сподобатись аудиторії…

— У Тернопільському сегменті Instagram багато священників? 

— Насправді, дуже багато, але зрозуміло, що не всі активні. Це має свої пояснення: це інструмент, яким нас не вчили користуватися в семінарії, він вимагає особливого заангажування, відповідальності, вмінь. Це зона комфорту не для кожного. Хоча я називаю своїх Insta-читачів своєю віртуальною парафією. Загалом наше середовище дещо критичне, тому, можливо, дехто побоюється цієї критики і не стає активним в Instagram. Тим не менше, є тенденція, що дуже багато моїх співбратів у священстві вже стають активними в соцмережах, розуміючи, що це виклик часу. В Instagram дуже багато незайнятих ніш і багато роботи для душпастирів. Кожен християнин, зрештою може свідчити тут про свій досвід Бога. Про зустріч з Живим Христом у своєму житті і радість свого життя. У світі, де так багато зла, смутку та розбрату, маємо свідчити правду і добро, бо воно теж є!

— Чи може віртуальне спілкування замінити реальну зустріч зі священником? 

— Насамперед, віртуальне спілкування покликане сприяти живій зустрічі. Як між звичайними особами, так і в пошуку духовності, своєї релігійності. Замінити реальність інтернет ніколи не може, тому що ми – живі люди, маємо душу, тіло. Процеси, які відбуваються у віртуальному світі, дещо відмінні від реальних. Але цей простір інтернету може стати добрим інструментом для того, аби зустріти там людей, щоб сприяти культурі живих зустрічей. Священник у соціальних мережах може стати порадником, духівником, дуже багато людей звертаються до нас за конкретною порадою зі своїх сторінок чи створюють тимчасові. Важливо, щоб людина знайшла спосіб запитати, про те що її болить. Тобто духовний провід в інтернеті можливий, хоч і неповноцінний. У будь-якому випадку ніщо не може замінити нашої присутності в храмі. 

У храмі ми творимо спільноту, ми бачимо один одного. Можливо, навіть той дискомфорт, що біля нас хтось є, також є для того, аби ми бачили, що ми не самі. 

 

Спілкувалася Ірина Юрко.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *