Тернопіль вісім разів переходив із рук в руки

Наближалось 1 листопада 1918 року.

З проголошенням Західноукраїнської Народної Республіки завирувало нове життя і в Тернополі. Вже в перші дні ЗУНР першочерговим завданням уряду були організація і формування військових сил для боротьби на фронті, мобілізація всіх ресурсів для потреб війни, в якій вирішувалася доля української держави.

24 листопада уряд ЗУНР звернувся до населення із закликом “Український народе!”, де читаємо: “Бийте у дзвони на всенародну тривогу і кличте всіх своїх синів, чоловіків, братів під зброю на оборону свого життя перед убійною рукою ворога. Чим більше вас стане проти ворога, тим швидше побіда, тим ближче буде мир! До зброї за волю і землю!” Услід за зверненням уряд почав здійснювати конкретні заходи з військового будівництва, забезпечення війська зброєю та амуніцією. Важливу роль у розбудові Галицької армії зіграли обласні, окружні та повітові військові команди, створені за наказом Державного секретаря Військових справ. До речі, уся територія ЗУНР поділялась на 3 військові області (Львів, Тернопіль, Станіславів), кожна з яких поділялась на чотири округи (по 5—8 повітів). Кожну округу очолював окружний військовий комендант, який відповідав за набір новобранців, їх вишкіл і поповнення армії боєздатними частинами.

Тернопільська окружна військова команда, очолювана отаманом УСС Никифором Гірняком, на базі колишнього 13-го полку австрійської піхоти організувала кіш — 1-й подільський полк, урочисте освячення якого відбулося 3 грудня 1918 року на площі Собєського. З промовами виступили К. Левицький, П. Бубела, П. Карманський, командир полку В. Грабач, а священик о. В. Кузьма поіменував полк та освятив його. Полк назвали іменем Симона Петлюри. Відбувся військовий парад, в якому також взяла участь воєнізована сотня тернопільських студентів і гімназистів. Полк відразу вирушив на фронт під Львів.

А в Тернополі тоді стояв піхотний полк з-під Козятина. Перебування в місті війська з Наддніпрянської України викликало небувалий інтерес серед тернополян, особливо молоді, стало наочним виявом єднання, спільності історичної долі українців по обидва береги Збруча.

У листопадові дні в Тернополі організовано два курені, що взяли участь у боротьбі за Українську Державу. Крім того, у місті створено єврейський курінь, який воював у складі І корпусу Галицької армії. Виріс він із сотні міліції, створеної з ініціативи єврейського населення для охорони і оборони дільниці міста.

У часи ЗУНРу в згадуваному готелі Пунчерта (пізніше готель Флісса), що прилягав до майдану, працювала радіостанція.

Тернопіль вісім разів переходив із рук в руки

Під час Першої світової війни Тернопіль вісім разів переходив із рук в руки. Перед війною, у 1914 році населення міста становило 35.2 тисячі, а в час війни це число зменшилося до 30.9 тисячі.

Площі судилося бути свідком проголошення більшовицьких Галревкомівських декретів короткочасного існування у 1920 році влади, принесеної на багнетах Червоної армії. У час Західноукраїнської Народної Республіки площу Собєського перейменували на площу Мазепи. Коли ж за Ризьким мирним договором західноукраїнські землі відійшли до складу Польщі, площі повернено попередню назву.

Тернопіль у плині літ (2003) / Любомира Бойцун
Розділ “Головна площа старомістя” / ст64,65

Джерело: спільнота Від Тарнополя до Тернополя з посиланням на tarnopol1540.blogspot.com.