Дзвинячка, де жив святий

фото 1945 року зі сторінки костелу в фб

На Поділлі вкрай мало не так старих, як давніх руїн. Зате, якщо руїнам набігло півтори сотні років, вони виглядатимуть древніше середньовічного донжона у відгодованій Європі. В реставрації є така штука, як ефект старіння (“кракелюр”), ним фальсифікатори навмисно наганяють дорослості предметові реставрації. 

Тернопільську область вкриває суцільний кракелюр  –  і на пам’ятках, і ямки на  дорогах його кладуть, і на людях. Зате в нас жити весело і непередбачувано. 

Саме тому поляки і намагаються повертатися сюди реставрувати свої римо-католицькі храми –  адреналіну в крові бракує. 

Костел “Матері Божої Ангельської” (1894)

От на дверях костелу в с.Дзвинячка Борщівського району (на оконечному півдні межиріччя Дністра та Збруча) пише, що “ремонтно-консерваторське відновлення храму фінансується коштами Міністерства Культури і Народного Спадку Речіпосполитої Польщі, котрі походять з Фонду Культури”.

А ще 2007 року була відновлена крипта на околицях Дзвинячки.  

крипта – гробівець

Я був біля неї ще за рік до ремонту, коли воно все було в стані типової “руїни2” (руїна до квадрату). Може, ми б не стали зупинятися тут навмисне, але раптом дорогу забаглося перебігати кошеняті – Вітьок різко дав по гальмах. Насправді, не було там ніякого кошеняти, все було куди прозаїчніше, але ж треба якось ввійти в текст:

Стан «руїни в квадраті» – це плями вогкості на стінах на місці вмурування на “щоб добре велося” майбутнього Привиду Фортеці,  аромоксамит грибка і міндобрив+березовий гайок на даху,  фіґури на фронтоні із стертими від часу носами та вухами.

   академічні приклади руїн

«Руїни2» – як в бувальщині про древнього на личко дідугана, що за рецепт довголіття відмовляє допитливому студенту днесь споживати кінську дозу тютюну, алкоголю та рокнролу – а  у відповідь на «ж скільки ж вам років?», прокашлює «трийцять девіть».

                                                академічні приклади фіґур

Вітьок у ті роки виглядав дуже по рокнрольному, не знаю, куди з нього то все зкрекелюрилося в процесі життя? Загальмували ми перед (неіснуючим) кошеням. 

Щоб компенсувати йому стрес, пішли по селу шукати молока (за пивом ми пішли, не було там кошеняти!). Знайшли ми бабцю, що на спеціальній лавиці продавала плоди натурального господарства, заодно розповіла альтернативну версію історії рідного їй села.

Зиґмунт Щенсний Фелінський (1822-1895)

Реальна історія яка: в гробівці родини Кеншицьких в 1893-1920 рр. спочивав непересічний діяч  –  Зиґмунд Щенсний Фелінський, варшавський архієпископ, беатифікований (2002) і канонізований (2009)  римо-католицькою церквою. 

Після Січневого повстання (1862-1864) перебував у вигнанні в Ярославлі. 

У 1883 року повернувся з «руского міра». З огляду на те, що у  Варшаву йому повертатися все одно заборонили, приймає запрошення від Хелени Козебродської, сестри власника маєтку графа Мартина Кеншицького оселитися у селі Дзвинячка на околицях Австро-Угорської імперії. 

Тут  Фелінський створює школу з польською та українською мовами викладання, (кажуть) допомагає у зведенні монастиря та греко-католицької церкви церкви Пресвятої Трійці (1889).

                                             “Три в одному” Дзвинячки

1893 року, повертаючись з лікування у  Карлових Варах, вмирає дорогою в Кракові, де спочатку й був похований, але вже за місяць трунву перевозять до Дзвинячки. 

На цьому подорожі трунви не закінчуються – 1920 р. останки Фелінського перевезено до Варшави, а 1921 р. їх перепоховано у крипті місцевого катедрального костелу».

***

Натомість, бабця з молоком розповідала інше:

В часи ще, коли її бабця дівкою була, в Дзвинячку приїхав новий пан – Пілсудський. 

Я перепитав, вона підтвердила, що такой він. Якщо співставляти цю химеру з реальними персонажами в історії Дзвинячки – могла вона мати на увазі графа Юзефа Козебродського (1870-1935); знаходимо в мережі, що головна пристрасть життя графа – до книжок, зібрав у себе велику книгозбірню.

граф Пілсудський

Але по версії бабці, пристрасть граф мав не до книжок – до жінок. Досить швидко до Пілсудського дійшла та правда життя, що любити можна або за землю, або спи собі цілий у своїй бібліотеці. Коли ж землі в нього майже не залишилося, йому довелося повертатися до своїх книжок. Від такої перспективи (або ж від розбитого серця) Пілсудський r.i.p. 12 травня 1935 року. На останньому  не протраченому клаптику землі вдячна громада села зводить графові крипту-усипальницю –  ту саму, що в паралельній реальності родина Кеншицьких 1871 року.

Бабця із вдячністю розповідала про графа Пілсудського, кошеня допивало молоко. Йшов 2006 рік.

 пам’ятник “ненародженим небажаним” і вид на костел з подвір’я церкви

Андрій Мельничук

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *